Володимир Єшкілєв - Богиня і Консультант

«Але ти теж є частиною Війни за Камінь», — нагадав Дракон.

«А ви на чиєму боці?»

«Я не хочу, щоби Камінь Бау приніс у світ велике зло», — сказав Дракон.

«А ти?» — Мітелик обернувся до безіменної.

«А я хочу жити», — відповіла та.

«Ти все ще на боці Богині?»

«Богиня не дала мені імені, — сказала руда. — Без нього мені буде важко повернутися до плоті. Щоби закликати мене до порожнього тіла, Майстри Буття мають знати моє ім'я».

«І ти зрадила Бау».

«Вона є злом».

«Ти зрадила її, ще коли була Ірою?»

«Ні».

«Це не ти, часом, розповіла людям Ордену про Камінь?»

«Ні».

«Ти була вагітною, коли тебе вбили».

«Так».

«Від кого? Від доцента Вербенка?»

«Це не має значення».

«Має».

«Так, від Вербенка. Він хотів бути причетним до відродження степового жрецтва, марив цим».

«Ти зрадила Боба так само, як і Богиню».

«Я не зраджувала… Це не була зрада. Він не міг мати дітей. А Жриця повинна народити спадкоємицю».

«Що означає символ «змія і зірка»?» — він показав на поясну бляху рудої.

«Це символ істинної Жриці. Вона долучена до Традиції подвійно: світлом і мудрістю. Зірка означає світло, а змія — мудрість».

«Отже, ти — істинна Жриця, яка не отримала імені».

«Якби я народила доньку, то Богиня…»

«Це лише припущення», — втрутився Дракон.

«Чому?»

«Богиня робить що хоче. Жодні закони і правила її не зв'язують».

«Тому Богиня є злом?»

«Тому вона є Богинею», — замість Дракона відповіла безіменна.

«Але Богиня є злом?»

«Так».

«Переконайте мене у цьому», — запропонував Мітелик.

«Я спробую», — сказав червоний ящір.

Раптом усе довкілля сіпнулося, змішалося кольорами. За мить Мітелик побачив зовсім інший краєвид. Він упізнав брудне небо і вкриту крижаними плямами тундру. Він уже бачив їх уві сні: під таким небом на холодній землі неоліту жила Праматір Йіма.

Спочатку у тундрі нічого не відбувалося. Потім частина неба почала світитися, здавалося, за плівкою сірих хмар хтось запалив потужний світильник. Звідкись здалеку до Мітеликових вух долинув бридкий звук: враження було таким, наче хтось піднебесний шкрябав міддю велетенське скло. Там, де світилося, хмари розійшлися колами і у гігантську дірку промкнувся хобот сизого диму, подібний до велетенського вихору. Хобот тягнувся до землі й наливався червоним, немов його розжарювало зсередини.

«Метеорит!» — зрозумів старший консультант за секунду до того, як теплий вітер овіяв йому обличчя, а хобот торкнувся поверхні Землі. Страхітливий вибух вирвав із скельного ложа тундри шматки розмірами з невеликі гори. Чорна хмара піднялася над сумним ландшафтом, досягла збуджених хмар і розпливлася під ними пласковерхим грибом.

Видінням пробігли брижі, і картинка змінилася. Тепер Валерій Петрович дивився ніби з валу метеоритного кратера, на дні якого швидко зростало озерце з брудною водою. На березі озерця сиділа світловолоса дівчина, одягнена у сіро-жовті, недбало вишкребені шкури. Вона тримала у руці щось чорне. Раптом з того чорного предмета блиснув червоний промінчик.

«Йіма отримала Камінь», — зрозумів Мітелик.

Видіння змінило свою масштабність. Тепер він був поряд, Йімою, бачив її брудну шию, худі руки і некрасиве обличчя з виряченими очима. У руці вона тримала кулястий обгорілий предмет, з якого стирчало щось, подібне до жмутків дроту. Серед тих «дротів» поблискував очищеними гранями Камінь — майже правильний прямокутник розміром зо дві сірникові коробки. Йіма гачкуватими пальцями відірвала Камінь від дротів і піднесла його до правого ока. Вона подивилася крізь Камінь на небо, вищирилася рідкозубим ротом і радісно завила. Це було те саме переможне виття, яке Мітелик чув у сні із жертвопринесенням.

Голосу перемоги відповів короткий викрик з-за валу. На тлі неба виникла масивна чоловіча фігура. До Йіми наближався високий рудий воїн. Намащене лоєм волосся було стягнутим у хвіст, якому позаздрило б доросле поні. У руці воїн тримав бойову кам'яну сокиру, достоту таку, як показують у фільмах-реконструкціях на каналі «Discovery». Могутні плечі і груди розпирали куцу куртку, босі ноги вкривало густе волосся. Гортанним закликом воїн відірвав Йіму від милування знахідкою. У заклику Мітелик відчув вимогу і злість.