Володимир Єшкілєв - Богиня і Консультант

«Я хочу знати… чому я ще живий?»

«Ти в руках східних. Їхні думки закриті для мене».

«Отже, ти знаєш далеко не все».

«Але я знаю, що Шангар тебе шукатиме».

«Нащо я йому здався?»

«Ти із тих Обраних, хто здатний відчувати Силу. Твоє єство реагує на Силу, а Сила бавиться твоїм єством і дарує тобі проникливі сни. Ти зможеш стати тим, ким ніколи б не став Одноокий».

«Ким?»

«Ягином. Ти ж спромігся увійти до таємного святилища Bay у астральному світі Йєцирах».

«Уві сні й за допомогою жриці».

«Але так починали своє служіння Жезлам Сили деякі ягини. Великого ягина і пророка Заратуштру теж уперше до святилища завів дух убитої жриці. І теж уві сні. Сила усюди однакова — у тому сні, де ми спимо, так само, як у тому, де ми живемо. Твої сни ближчі до справжнього життя, аніж безглузде життя деяких тлуків. Має значення Сила, а окрім неї — нічого не має значення».

«Піт Творця…» — посміхнувся Мітелик.

Кругле око Дракона запитально дивилося на старшого консультанта.

«Один розумний чоловік назвав ту вашу Силу «потом Творця». Щось в тому є».

«Я вперше таке чую», — визнав Дракон.

«Я теж», — підтвердила безіменна.

«А коли виникла Сила?»

«Вона існує від початку усіх світів».

«Від Великого Вибуху?»

«Початок світів не був Вибухом».

«А як він виглядав?»

«Точка, яка не мала розміру, одної миті породила з себе точку розміром з одну трильйонну молекули водню».

«Важко собі це уявити».

«Нелегко», — погодився ящір.

«А де тоді була Сила?»

«Між двома точками».

«Де саме?»

«Коли точка без розміру вже перестала бути собою, а точка, що мала розмір, ще не стала собою, між ними виникло найперше, найпервісніше розрізнення, яке було одночасно і простором, і часом. Радше, воно не було ані тим, ані тим, але мало головну ознаку часу — подієву послідовність і одну з ознак простору — координатність. І ще оте розрізнення мало свою власну ознаку, якої не мають ані час, ані простір: воно мало волю до ускладнення самого себе. Це розрізнення й стало джерелом Сили».

«А куди первісне розрізнення ділося потім?»

«Воно й тепер існує. Всесвіт пронизаний «Струнами Сили». Вони пронизують усі світи, виміри і реальності. Вони ніби тримають Геометрію Всесвіту, як її силова структура. Дехто вважає, що кожна із цих Струн бере свій початок з того першого розрізнення, яке ще й досі не вичерпало себе у своїй волі до ускладнення».

«Ці Струни можна побачити?»

«Кажуть, що можна, але наближатися до них надто небезпечно. Вони завтовшки як один атом водню, але кожний метр такої Струни важчий за Сонце. Навколо них простір та час скручені й вивернуті. Існує легенда, що задовго до виникнення і вашої цивілізації, і моєї, у Галактиці жила давня розумна раса Великих Повзучих Отців, яка вміла використовувати Струни Сили для своїх потреб. Але кажуть, що та могутня раса давно вичерпалася і тепер жодна з відомих рас не знає, як наблизитися до Струн. Наші вторинні раси вміють користуватися лише локальними Жезлами Сили, які незмірно слабші від Струн. Сила — велика загадка».

«Чому предмети, здатні фокусувати Силу, називають «жезлами».

«За давніх часів ці предмети Жерці вмонтовували у свої жезли».

«Нащо?»

«Така була тоді традиція. Сучасні люди назвали б це «модою». До цього предмети носили на шийних ланцюгах. Потім — клали до коштовних скриньок. Мода мінялася».

«А чому деякі люди можуть користуватися Силою, а інші — ні?»

«Так є».

«Але чому?»

«Цього ніхто не знає. Ані Старші, ані Вищі, ані деви, ані асури [116] Деви й асури — назви духів у праарійській демонології. . Про це мовчать боги. Так само ніхто не знає, що стається із тими, хто перейде Міст».

«Той Калин Міст, який бачили клінічно померлі?»

«Його багато хто бачив, — сказала безіменна, — але ніхто не повернувся по ньому з того берега».

«Дехто, — додав Дракон, — каже, що Міст — це та форма, у якій Струна є видимою зі світу Йєцирах».

«От ви такі мудрі й ніби всезнаючі, а на всі мої питання відповідаєте «не знаю», «ніхто не знає», «дехто каже», «так є». Може, ви якісь пусті перевертні, дурилки картонні?»

«Ти задаєш межові питання, на них важко відповідати», — сказав ящір.

«А ви сподівалися, що мене цікавитимуть оті ваші війни?»