— Брехня! — здоровань Рева змахнув зі стола половину посуду. — Мене тоді Васютенко [48] Остап Васютенко — кошовий отаман Запорізької Січі у 1667 році.
до гетьмана відіслав, не було мене на Січі!
— Як там насправді було, тобі краще знати, — твердо продовжував джура, не звертаючи уваги на буйство Реви. — Але цидула та вже від Трійці лежить у генерального писаря на розгляді. Її в канцелярії бачив сотник Полтавець і отаманові про неї сказав. У тій цидулі писано, що Голошка на Москві приказні допитували і він там на дибі кричав «слово і діло» і царевим людям показав на тебе, і на Місюню Захарченка, і на Івана Щавенка, і ще на багатьох, хто Єфімці-послові злозатєйно карачун поробив…
— Гаспидове рило! — проревів Петро, налив собі повну чарку, випив, потім ще одну. — Обмовив мене вражий потрох! Звів підлий наклеп! Я до гетьмана поїду і в Гадяч у полк поїду, там знають, що я в Брюховецького тоді був.
— Про Брюховецького тепер краще не згадувати, — зауважив Харко. — Та й хто там нині буде розбиратися. Заб'ють тебе, козаче, в залізо і відправлять до царських катів. А там буде лише твоє слово проти слова Голошкового. Он, Місюня, кажуть, вже подався на правий берег і мізерію свою та жінчину прихопив.
Важке мовчання зависло над столом. Чути було лише важке дихання Петра. Харко подумки молив Святі Сили, щоби ті додали здорованеві розуму.
— Що мені батько-отаман радить? — Рева тверезими очима подивився в обличчя Сіркового посланця.
— Радить тобі, козаче, довезти дітей Чернихи до Гнилого моря живими і здоровими. Якщо Бог поможе і ми їх таки туди доправимо, він тобі реверс [49] Реверс — письмова гарантія.
дасть про твою повну невинність у тій давній справі. Така зі слів отаманових є в сій теревені конклюзія [50] Конклюзія — останнє слово, резюме.
.
— Що за реверс?
— Поручиться він за тебе перед царем і гетьманом. Нарочитим [51] Нарочитий — тут у значенні «значний, вагомий».
словом своїм поручиться.
— Так він сам тільки-тільки із Сибіру виліз.
— То тепер вже є неважливим. Чув, що турчин у Великій мечеті поратився [52] Поратився — поклявся.
Москву спалити? Нині на Москві страх і рушення велике. Мури чинять, на баштові дахи свинець кладуть. Цар тепер на батька-отамана, як на святий образ, молиться.
— Про це теж Полтавець повідав?
— Я сам те бачив.
— Тісно знаєшся з московськими, бачу.
— Отаман посилає — я і знаюся. Не своєю волею живу, маєш розуміти.
— А якщо ти у московських справах такий тертий, то скажи мені без змани: от як війна ця закінчиться, тоді що, візьмуть мене москалі за сраку? Так?
— Війні кінця-краю не видно. Онде польський круль відступив турчинові усю Подолію. Чув?
— Бачу я, що й мені треба гонзнути [53] Гонзнути — втекти.
. До Дорошенка, у Чигирин подамся.
— Дорошенкові дні добігають кінця, усі від нього тепер відійшли, навіть родинні його перекинулися до Самойловича і Ханенка. Та й не прийме він тих, кого винуватять у такій справі. Тоді ж, кажуть, Страх із товариством не тільки Єфімку вбили, але й кримського Мехмет-агу. А Дорошенко з ханом сваритися не буде, сам розумієш… Я от що скажу тобі, козаче. Як настане зла доба, пересидиш на Тонкій Воді. З тої невір-землі волхви і начальні люди нікого не видають ані в Крим, ані в Москву.
Петро доконав сулію, залишком з денця змочив оселедця і перепитав:
— Реверс, кажеш? Най вершиться воля Божа. Гайда, джуро, їдемо до отаманових відьмаченків.
2
[Могила Переп'ятиха біля Фастова, у землях Київського воєводства, вечір 23 червня 1673 року]
— У цій землі, месіре, як мені зрозуміло, могили є найвизначнішими із пам'яток, — зауважив брат Янгель, дивлячись на коло з великих брил, що оточувало прадавнє поховання Переп'ятихи. — Цікаво, що за великий король знайшов вічний притулок під цим каменюччям?
— У степу все мінливе і плинне, окрім старих могил, — підтвердив Паладин Храму Фанерон. — Тільки найтвердіші з каменів витримують хвилі змін, які від заснування світу котяться цими землями. І на цих каменях немає написів. Що може бути сумнішим за німу історію? Ця земля ще не народила своїх Фукідідів і Павсаніїв [54] Фукідід, син Олора — давньогрецький історик (460—396 pp. н. е.), Павсаній (110—180 pp.) — автор історико-археологічного «Опису Еллади».
.
— Отже, ми з вами, месіре, їдемо німим і проклятим краєм?
— Чому ж це «проклятим», брате?
— Адже саме неспокій є першою ознакою демонічного, — брат Янгель відкинув каптур плаща, що означало його готовність до великої дишкурсії. — От і мудрий Фульгенцій, єпископ Руспенський у листі до Моніма писав, що диявол, цей бунтівник і відступник, втік від imperturbabilem requiem [55] Imperturbabilem requiem — непорушний спокій (лат.).
, а згодом і сам став причиною зрушень та змін. А у «Мораліях» святого Григорія Великого читаємо, що нечисті духи не можуть перебувати у спокої, утримуючись від спокушення, бо ж вони не обмежені жодною плоттю.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу