Володимир Єшкілєв - Богиня і Консультант

Зручно розташувавшись на матраці, він замислився. Згадав, що забув прихопити балончик з розпилювачем гамадіоксибутерату [16] Гамадіоксибутерат — наркотична речовина обмеженої в часі дії. Використовується для введення людини у параліч і безпам'ятство. . Пошкодував, що не має спецодягу, покритого суперінтенсивною чорною фарбою, який дозволяє командос повністю зливатися з нічною темрявою. Згадав також, що забув проінструктувати Індиго щодо форсмажорного вилучення грошей і зброї з таємної схованки у лісі. Все ще розмірковуючи про ту схованку, Одноокий раптом пригадав щось дуже важливе, що раніше не спадало йому на думку. Він згадав про сховок, у якому дванадцять років тому брати-партизани Яра, Міта і Боб ховали свої дитячі секрети.

Одночасно з Однооким про сховок згадав і Мітелик, який цієї самої миті перебував за кілька кілометрів від брата Яри, у двоспальному ліжку, що належало подрузі Валентини Дворської. Згадав після того, як учениця покійного Адамчука сказала, затягуючись цигаркою:

— Ми всі в дитинстві шукали скарби, робили нички. Всі були трошки археологами.

Вона відправила до стелі красиве кілечко диму і раптом засміялася.

— Де ти купив таку дебільну краватку? — спитала вона скрізь сміх.

— У Єгипті.

— Жах!

— Чим тобі не подобається моя краватка?

— Чим мені не подобаються ті бридкі червоні верблюди на синьому тлі? Ти, чмока, у цій краватці нагадуєш мені цирковий фургончик з мультика.

— Дякую за добре слово. Фургончиком мене ще ніхто не називав.

— Викинь її. Я куплю тобі іншу.

— Ти вирішила зайнятися моїм гардеробом?

— Якщо більше нема кому…

— А ти завжди така… ініціативна?

— Так, чмока, завжди. Поки від вас, чоловіків, чогось дочекаєшся, буде пізно. Прівєт, клімакс! — Дворська помахала рукою, немов підступний клімакс причаївся десь між ліжком і телевізором.

— Судячи із сьогоднішніх акробатичних вправ, до клімаксу, Валю, тобі ще далеко.

— А тобі направду сподобалося?

— Сподобалося.

— Твоя дружина тобі такого не робить? — Дворська потягнулася до попільнички. Атласне покривало сповзло з її стегон.

— Вже ні.

— Бідний, бідний чмока. — Вона поклала недопалок на попільничку. Тепер старший консультант міг бачити всю розкіш її зрілого доглянутого тіла. — Доведется цьоці Валі зайнятися не тільки твоїм гардеробом.

— Я — «за»! — Мітелик пригорнув Валентину до себе і почав обціловувати її солоне від поту обличчя. Їхні руки і ноги переплелися знову, а потім — відразу після бурхливої кульмінації — Валерій Петрович на вологому і теплому ліфті з'їхав у сон.

Школа X

(сон Валерія Петровича, частина друга)

Він у довгому вузькому коридорі. Стіни викладені білими кахлями. Він звідкись знає, що цей коридор знаходиться у підземній частині школи X. Коридор освітлюють неонові лампи. Від їхнього світла тіла рабинь-вихованок здаються сіро-блакитними. Три рабині супроводжують володарку. Одна йде попереду, дві ззаду. Володарка одягнена у білу мантію з каптуром. На мантії вишито червоне колесо. На вихованках немає одягу. Тільки блискучі металеві нашийники і ланцюжки на стегнах. Червоні колеса намальовані на їхніх спинах. У тій рабині, що йде попереду процесії, Мітелик упізнає Діану. Її тіло відблискує, воно намащене чимось жирним.

Попереду — металеві двері. Важкі, як у сейфа. З перехрещеними ребрами міцності. Вони просто випромінюють неприступність. Діана зупиняється і притискається до стіни, пропусками володарку. Та відкриває двері електронною карткою. За дверима — печера. У протилежному від дверей кінці печери — вівтар. На ньому стоїть червона статуя восьмирукої Богині. Вона закріплена на кам'яній змії, що склалася в кільця. Очі змії горять червоним. Наче два маленькі лазерні ліхтарики.

Володарка ставить на вівтар кришталевий фіал з темно-червоною рідиною. Мітелик спочатку думає, що це кров, але потім бачить — рідина напівпрозора, немов гранатове вино. Володарка скидає мантію і вклякає перед вівтарем. Три вихованки школи X роблять так само.

Раптом Мітелик відчуває, що його бачать. Очі кам'яної змії дивляться просто на нього. Його охоплює паніка. Він намагається повернутися до коридору, але очі змії наказують залишитись і він не може зрушити з місця. Його тіло паралізоване. Він не може навіть змигнути. Але дихання не припиняється. Навіть стає легше дихати. Якась сила наповнює його легені чистим і свіжим повітрям. Він чує тихий жіночий голос: