Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Гімн демократичної молоді: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Гімн демократичної молоді»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Гімн демократичної молоді» — шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки. Все, що ви хотіли знати про дружбу і вірність менеджерів середньої ланки, але не знали в кого спитатись.

Гімн демократичної молоді — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Гімн демократичної молоді», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А апостол Біл? А апостола Біла канонізували і зобразили його портрет на п’ятибаксовій купюрі, аби нащадки, дивлячись на його різьблений профіль, пам'ятали, наскільки марнотними є всі наші пристрасті й поривання і до чого призводить неконтрольована єбля в робочий час. Ідіотська історія, — сказала вона й заснула. До чого я веду, — вів далі Каганович, — іноді я думаю, що ми всі повторюємо помилки Біла і Моніки — ми лишаємо всюди сліди своєї любові, ми розмазуємо її по цупких готельних простирадлах і сірих колючих ковдрах, наш одяг і наші тіла перемащені нею, цією нашою любов'ю, якої виявляється так багато, що її сліди лишаються всюди, де ми лишень з'являємось. За нашими з тобою маршрутами, за адресами і випадковими зупинками можна скласти великий путівник, вже стільки часу ми з тобою боремось самі з собою, ми б'ємо одне одного гострими предметами і прикладаємось одне до одного свіжими ранами, так щоби кров наша могла перемішатись і перетекти з артерії в артерію, а коли кров згортається, як вулична торгівля увечері, ми раптом забуваємо про це, ми забуваємо про свою кров і про сліди своєї любові, і про те, що всьому цьому можна було б знайти пояснення, але пояснення нікому, виявляється, не потрібне, ні тобі, ні мені, тому завтра ти знову будеш відбиватись від мене і кидати мені в серце виделки й кухонні ножі, ти будеш тікати звідси, так ніби я тебе тримаю, а я буду сидіти поміж твоїх речей і довго перебирати їх, намагаючись віднайти на кожній із них сліди твоєї любові.

Я бачу майбутнє за профспілковим рухом. В ідеалі профспілки мають замінити і церкву, і родину, і систему освіти як таку. Люди все більше бояться виходити поза межі виробничої сфери, що охоплює чимраз ширші ділянки їхнього життя. Профспілки, як форма колективного захисту, поступово виходять за фабричні ворота і стають першими моделями майбутнього суспільства — суспільства, побудова нового на принципах колективізму та корпоративної відповідальності. Подібне суспільство, на відміну від усіх попередніх, відомих нам форм суспільного співжиття, має одну беззаперечну перевагу — воно є самодостатнім і не потребує зовнішніх комунікативних проявів, воно не вимагає від тебе відкриватись щодня, відкривати свої захисні люки, підставлятись під перехресні удари, позбавляти себе можливості для відступу. Суспільство майбутнього, побудоване на принципах внутрішньої корпоративності, дозволяє тобі узгоджувати всі твої особисті інтенції з правилами і звичаями твоїх ближніх, котрі готові завжди підтримати тебе в твоїй самотності і твоїй безнадії. Тому що інакше все одно не виходить, і кожна історія закінчується фронтовими подвигами закоханих у життя головних героїв, які ввалюються в це життя веселою галасливою юрбою і яких виносять звідси поодинці, відтягуючи за лаштунки їхні ще теплі тіла з яких вилітають щасливі душі. Інакше просто не виходить. Ніхто навіть не знав, що вони були коханцями, коли вона померла, їй навіть не було двадцяти п'яти, не говорячи вже про все інше.

Сорок вагонів узбецьких наркотиків

«Брати Коени — Ітан і Джоел — навчили мене не боятися крові», — писав мій друг Бондар. У Харкові, п'ятнадцять років тому, нормально стояли брати Лихуї — Гриша і Сава — кришували гуртожитки, так би мовити — із мовчазної згоди адміністрації. Хоча, спробувала б адміністрація що-небудь сказати Саві чи, тим більше, Гриші, думаю, брати б її всю з'їли. Братами брати Лихуї були нерідними, але кров у них текла спільна, я в цьому не сумнівався. Стояли вони справді нормально, вороги їх поважали — вони могли вийти удвох на стінку, їх ламали і змішували з чорним харківським ґрунтом, вражені їхньою мужністю та їбанатством вороги відносили їх на плечах додому й викликали швидку, брати відлежувались, заливали рани спиртом (я зараз говорю про душевні рани), і знову йшли в бій. Це викликало якщо не повагу, то, принаймні, острах — попадеш під такого, мов під екскаватор, лікуйся потім, якщо зможеш. До мене брати ставились із інтересом — ще під час першого, назовімо його так, знайомства, коли нас, салаг, вигнали о другій ночі на коридор для знайомства з командним складом, брати побачили мене — а що в тебе з волоссям? спитали, ти що — панк? Потім ми з ними часто говорили про національне відродження й спасіння душі, тоді, в свої сімнадцять, я переконував їх, що це поняття тотожні, вони, здається, вірили мені, згадати соромно. В кінці дев'яностих, отримавши свою критичну масу шрамів і черепномозкових травм, брати вирішили, що досить їм пиздитись із неграми на футбольному майданчику, тим більше, що он їх скільки — негрів, цілий континент, а їх — братів Лихуїв — лише двоє, та й то нерідні, тож вирішили вони вийти з кримінальної тіні і якось легалізуватись, наскільки це можливо в умовах нашої піднебесної республіки. Спочатку в одному з гуртожитків вони відкрили кафе-гриль. Це мало що змінило в їхньому особистому та громадському житті — захищаючи сумнівну честь двох нещасних співпрацівниць кафе-гриль, Гриша й Сава і далі змушені були через вечір виходити удвох на стінку, бабла це особливого не давало, задоволення тут не рахується, все-таки мова йде про бізнес, тому кафе брати прикрили і взяли в складчину автостоянку. Із автостоянкою в них не склалося суто випадково — через вроджену слов'янську легковажність і, так само вроджені, кримінальні нахили, брати дозволяли друзям ставити на своїй стоянці крадені в Росії машини, які потім розпилювались, на запчастини і перепродувались у мережі фірмових салонів беемве. Оскільки салонів було мало, а машин із Росії приганяли багато, іноді крадена техніка стояла під відкритим небом довгими тижнями. І коли одного разу конкуренти здали салони беемве органам, ті, мається на увазі органи, швидко вийшли на власників автостоянки, де під боязким весняним снігом іржавіли найкращі зразки німецької автомобільної промисловості. Братам удалось відкупитись — вони викотили зі стоянки вишневого кольору беемве без двигуна і покотили його просто на штраф-майданчик райвідділу міліції. Конфлікт було улагоджено, салони, до речі теж відмазались, але крадену техніку дівати було нікуди, тому брати продали автостоянку будівельній компанії під забудову. Проти забудови виступили мешканці району, але брати Лихуї до цього стосунку вже не мали і дивились на все збоку зацікавлено й відсторонено. Одного разу навіть вийшли на мітинг протесту, разом із іншими мешканцями району, стали в перших рядах і дивились на розкопану під фундамент колишню автостоянку, навколо якої бігав прораб і відганяв мешканців району. Сава стояв із прапором комуністичної партії, Гриша стояв із транспарантом, на якому було написано «НАТО — руки геть від української землі». Сава сміявся з брата, що це за мудацький транспарант у тебе? — говорив. Гриша ображався і відповідав, що нічого не мудацький, правильний транспарант, все вірно, казав, це лише дебілам незрозуміло, тоді ображався Сава й голосно кричав протестні гасла. Здавши прапор і транспарант організаторам мітингу, брати пішли додому, думаючи про мінливість долі та непевність економічної ситуації в країні. На згадку про автостоянку у них лишився важкий моток колючого дроту, метрів сто п'ятдесят, якщо не більше, котрий брати вирішили будівельникам не продавати, скрутивши його і принісши додому. Колючий дріт лежав посеред кімнати як тривожне відлуння війни, в якій їхні батьки участі, втім, не брали, оскільки батько Гриші на той час сидів за вбивство інкасатора, — а в Сави батька взагалі не було, і по чиїй лінії він був Лихуєм, ніхто напевне не знав, хоча родичі любили його більше за Гришу.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Гімн демократичної молоді»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Гімн демократичної молоді» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Гімн демократичної молоді»

Обсуждение, отзывы о книге «Гімн демократичної молоді» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x