Наталка Сняданко - Колекція пристрастей

Рівно о 12.14 поверталася зі школи Клеа, і відбувалася церемонія сімейного обіду. У меню передбачалися численні варіації: макарони із томатним соусом і тертим сиром, макарони із сметаною і тертим сиром, відварені картопляні кльоцки, підсмажені рибні палички або варені овочі. Все, крім макаронів, треба було спершу витягти із морозильника, а потім розігріти згідно інструкції. На десерт часом подавалися консервовані фрукти. Під час обіду завжди дзвонив герр Де Ляпорте і цікавився сімейними справами.

За вечерею (рівно о 19.21) сім“я переважно збиралася вся разом, герр Де Ляпорте ще раз переглядав ранкову газету, ми разом із фрау Де Ляпорте сервірували на стіл дієтичний хліб із розрахунку дві скибочки на люлину, порізані плястерками сир і варену ковбасу із пониженим вмістом жиру, маргарин, часом трохи свіжи овочів.

Треба визнати, що така система харчування була спершу трохи незвичною для мене, і протягом перших двох тижнів сприяла схудненню на 6 кілограмів, врезультаті чого я набула ідеальної для топ-моделі ваги 48 кілограмів при зрості 1 метр 68 сантиметрів. Вдома це мені нізащо не вдалося б. Щоправда, мене постійно нудило і я відчувала леге запаморочення в голові і слабість в ногах. Але це, очевидно, було пов“язане з акліматизацією, і я не звертала на це особливої уваги. Через кілька тижнів я зовсім звикла і навіть зникло легке відчуття голоду, що переслідувало мене на початку.

Інша ситуація була із нащадками сім“ї Де Ляпорте, відчуття голоду у яких не зникало, здається, ніколи. Незважаючи на сувору заборону і жорстокий контроль із боку матері (всі члени сім“ї були злегка схильні до повноти, і вона намагалася змалку привчити дітей до правильного і раціонального харчування) Клеа часто вдавалося за сніданком чи за вечерею схопити потай від матері третю скибку хліба, яку вона жадібно проковтувавла, навіть не намащуючи маргарином чи варенням, а за обідом потай покласти собі додаткову порцію макарон і швиденько з“їсти їх, не поливаючи соусом, поки мати відволіклася на телефонну розмову.

Молодші ж діти були позбавлені такої можливості, і тому намагалися відшукати щось їстивне всюди. Від них треба було ховати смітник, із якого вони любили діставати і споживати рештки їжі, ховати все їстивне, включно із черствим хлібом, а часом, коли активність їх особливо підвищувалася, вони намагалися випробувати на їстивність і речі, мало для цього придатні: оівці, туалетний папір, стиральні гумки, крейду, тощо. Одного разу надгризеними виявилися навіть мої черевики.

Спершу мені було дуже шкода цих вічноголодних створінь, і я намагалася потай від мами почастувати їх печивом, шоколадом чи цукорками. Але фрау Де Ляпорте довідалася про це, і після ввічлової, але серйозної розмови я вирішила більше не ризикувати втратити місце праці.

Того дня, коли ми разом із Клеа і гером Де Ляпорте повернулися із вокзалу у Карлсруе, вечерю через спізнення автобуса було перенесено аж на півгодини, і, очевидно, на честь свята, крім традиційного дієтичного хліба із сиром і вареною ковбасою, їли ще суп із шампіньйонів, зварений із сухого порошку виробництва фірми Knorr.

Довкола круглого столу у вітальні панувала зацікавлена мовчанка, дитячі погляди вивчаюче спостерігали за кожним моїм рухом, фрау і герр Де Ляпорте намагалися підтримувати невимушену розмову, час від часу звертаючись до мене і отримуючи милу посмішку і тактовне мовчання у відповідь. Клеа, почервонівши, щось питала, шепочучи на вухо матері, близнюки поводили себе незвично тихо (це я мала можливість зрозуміти вже значно пізніше, коли довідалася, як саме вони поводять себе зазвичай) і мовчки дивилися на мене зі своїх високих спеціальних стільчиків, які обмежували їх рухи і не давали можливості самостійно вивільнитися. Вони мовчки і старанно розмазували зупу-пюре по своїх пластмасових тарілках, які спеціальними гумовими пластинками прикраплювалися до перекладин на стільчиках і так само мовчки витирали гумові ложки і вимащені пальці об цератові комбінезони однакового із тарілками малинового кольору, навіть не намагаючись, як завжди, повитирати рештки їжі об волосся одне одного або розплювати вміст тарілки на підлогу довкола себе.

За такими мирними заняттями ми і провели наш перший спільний вечір, я знаками попросила дозволу передзвонити додому, мені ствердно і доброзичливо кивнула фрау Де Ляпорте, а за нею і герр Де Ляпорте, я передзвонила, і мені показали кімнату, де я мешкатиму.