Сергій Жадан - Біг Мак та інші історії - книга вибраних оповідань

Зранку все було дивним і легким, нічні страхи й утома відступили, Бодя вибрався до причалу й довго рахував кораблі, що пропливали з Севастополя. Все, що з ним сталось, все, що він зараз відчував і що йому лише світило під цими сонячними холодними небесами, видавалось йому дивним і неправдоподібним, чимось таким, у що він легко вірив і від чого не хотів відмовлятись. Мужніх чоловіків очікує довге життя, веселі жінки й легке похмілля. Особливо якщо ти не боїшся зануритись у цей примарний і прекрасний світ, який лише і чекав на тебе, готуючи безліч випробувань та нагород. І коли ти долаєш перепони й проходиш випробування, він відкриває тобі свої брами і вручає паспорт моряка, з яким ти можеш зійти на будь-якій станції і перетнути будь-який кордон.

Світ іскриться від сонця й моря, весело вистрілює, ніби петарда, освітлюючи небо золотими червоними вогнями, і ти в цьому світі — справжній покидьок, веселий сучий син, із паспортом моряка в кишені, і в тебе попереду ще є ціле життя, аби тягатись гамірними, теплими кримськими містечками, зупиняючись у мотелях та притонах, займатись підпільним бізнесом, спокушати печальних дорослих жінок, котрі навчать тебе невимовно солодких речей, перетинати море, сходити в далеких чужих портах, носити найкращі костюми, танцювати з найкрасивішими дівчатами, не боятись старості, не сумувати за дитинством і мати справжніх надійних друзів, перед якими можна було б усім цим похвалитись.

Бодя стрьомався, що все так вийшло з Вєталом, він давно й кінцево пробачив тому й нічні плачі, і п’яні соплі, і всю його дитячу безпорадність — друзі повинні триматись один за одного, Бодя тепер відчував відповідальність за приятеля і навіть деяку тривогу, і легку зневагу також, але головне — йому хотілось розповісти про все, що з ним трапилось! Увечері він не витримав і пішов додому, вже підходячи, побачив біля будинку міліцію, відразу ж відступив у тінь, але було пізно — хтось із сержантів його помітив і кинувся слідом, Бодя перестрибнув через огорожу, проскочив чиїмось подвір’ям, вивалився на паралельну вуличку і скотився сходами вниз, там пробіг квартал, завернув за ріг, минув кіоски, спустився ще одними сходами, перескочив через ще одну огорожу і опинився в санаторії міністерства оборони. Пройшов повз адміністративні будівлі, ховаючись за пальмами, обігнув їдальню і зайшов до кінозалу.

В темному залі сиділи кілька старшого віку чоловіків і дивились старе радянське кіно. Бодя сів у перший ряд. За кілька хвилин у двері зазирнули два сержанти, зігнувшись, аби не заважати глядачам, пройшли до Боді, і вже хотіли виводити його на вулицю, але той пошепки попросив, мовляв, давайте додивимось, тут хвилин десять лишилось, найцікавіше, сержанти подивились на екран і погодились, тільки гляди, сказали, спробуєш тікати — ногу зламаємо, й сіли дивитись, хвилюючись і переживаючи за головного героя. Радянське кіно завжди дарувало надію, лишало ілюзію, що навіть у цьому недосконалому світі не все так погано, що варто поборотись за місце під сонцем і не слід опускати рук, що все буде так, як ти сам захочеш, слід лише мати любов і терпіння.

Сміливі чоловіки й красиві жінки не зважали на сумнівні обставини, прориваючись уперед, так ніби цих обставин зовсім не існувало, не маючи жодних страхів і сумнівів, невпевненості й смутку. Ах, як усе могло скластить, як усе могло зростись, вони могли сидіти зараз десь на вуличці, під чорним небом, пити солодку міцну мадеру, курити сигарети, випускаючи в промерзле вечірнє повітря щемкий тютюновий дим, будуючи плани на майбутнє, малюючи в своїй уяві карколомні пригоди й неймовірні прибутки, котрі приходять разом із досвідом, і він би ділився з приятелем вином і фісташками, останньою тягою і найпотаємнішими секретами, викладаючи все, що в нього було в кишенях та на душі, розповідаючи йому, як найкраще розбагатіти і як найшвидше спустити зароблене, як отримати візи й пройти митний контроль, як вона підійшла до нього і почала роздягати, як він невміло опирався, але швидко вчився, як вона скинула свою сукню і перуку, і які втомлені й глибокі були в неї очі, навіть без контактних лінз, що вона з ним робила, що вона йому розповідала, як вона це робила, як вона кінчала, врешті-решт, і як знеможено заснула, і він не знав, що йому робити далі, пробував і собі заснути, але кожного разу будився від стукоту власного серця. За голосами кіногероїв чути було шум моря, так ніби камера не показувала чогось головного, що відбувалось за кадром, і можна було лише здогадуватись, які небезпеки та випробування чекають на головних героїв, здавалося, варто їм лише розслабитись і на них відразу ж накинуться монстри й покручі, котрі весь час живуть зовсім поруч, духи і демони, дракони й чудовиська, акули й восьминоги — жваві, радісні й безтурботні, кольору корейської моркви.