Юрій Винничук - Діви ночі

В її голосі вчувалося легке захмеління. Я вигідно розвалився у плетеному кріслі з доброю порцією югославського вермуту і сказав:

— Не знаю, чи маю вам дякувати, чи навпаки…

— Я була проти того, щоби ви йшли на цю роботу, — зітхнула пані Аліна. — Але Дзвінка так просила… Я не могла їй відмовити. Ви вже пробачте мене за всю ту комедію. Але хіба не хочете сказати, що вам там зле?

— А хіба ви не орієнтуєтеся, яка то банда? Я ще з таким криміналом справи не мав. Торгівля дівчатами і малолітніми дівчатками — це вам не забава.

— За малолітніх я вперше чую.

— Невже вам Дзвінка не розповідала?

— Ні. Можливо, не хотіла мене полохати. Бо якби я дізналася аж про таке, то нігди би вас не рекомендувала на ту роботу. Я давно знаю пана Ромця, знаю, чим він займається, але щось такого навіть не уявляла. І що — тепер? Що ж ви тепер хочете робити?

— Рятувати Дзвінку.

— Яким чином?

— Пані Аліно, не будете ж ви заперечувати, що Дзвінка потрапила туди завдяки вам? Ну от, маєте тепер можливість загладити свою провину.

— Що від мене вимагається?

— У цю хвилю тільки обіцянка допомогти, коли така допомога буде потрібна.

— Я готова для вас із Дзвінкою на все. Мене нічого з паном Ромком не єднає. А чи Рома теж потребує рятунку?

— Не думаю. Вона, здається, прижилася. А нам із Дзвінкою можливо треба буде підшукати якийсь надійний схрон.

— Не бійтеся, я вас так сховаю, жи вас вся міліція Совітського Союзу не знайде. Як вам подобається вілія в Карпатах?

— Чудово.

— А десь так за місяць я підготую вам документи для виїзду за кордон. Спочатку до Угорщини, а звідти до Австрії.

— Ви справді це можете?

— Я можу все, — проказала вона не без пихи.

Її план мені припав до вподоби настільки, що я замислився, чи варто діяти в парі з Ярком. Його план був куди небезпечніший і при цьому досить непевний.

Ярко спинив авто коло будинку фрау Ольги і сказав:

— Завтра ввечері приїдеш до мене додому. Після того, як зв’яжешся з Франьом.

У саду я побачив Мартусю, вона гралася з козеням. У вікні сиділа фрау і зображала на обличчі привітну усмішку.

— Ну, як ся маєш? — спитав я дівчинку.

— Добре. Це мені вчора було погано. У мене була грипа?

— В тебе просто була температура, — збрехав я.

— Мене зранку боліла голова.

— Вже пройшла?

— Пройшла. Давай погуляємо?

Я гукнув фрау Ользі:

— Ми підемо прогулятися.

Фрау радісно помахала нам ручкою.

Ми пішли на луг, Мартуся рвала квіти і весь час зиркала на мене.

— У мене таке вражання, що ти хочеш мені щось сказати, — промовив я.

— Я все пам’ятаю.

— Що ти пам’ятаєш?

— Все, що було уночі.

Я отерп.

— А що було?

— А ви ніби не знаєте?

— Ні.

— Мене виціловував якийсь товстий дядько… Але не так а інакше…

— Ти ж спала…

— Я вдавала. Мені дали якісь пігулки, я одну випила, а інші за щокою потримала, а тоді виплюнула. Я таке ще в нашому дитбудинку робила. Мене тягло трошки на сон, але не так сильно. Я чекала, що зі мною буде далі. А тоді прийшов той кабан і почав мене цілувати.

— Тобі не було страшно?

— Ні, я вже знаю, що це таке.

Я не втримався і засміявся.

— Що ти можеш знати?

— У нас був учитель, він мене садив собі на коліна, гладив і цілував. Намагався весь час залізти під сукенку.

— І цей учитель тільки тебе вподобав?

— Ні, не тільки. Але потім ми домовилися між собою, і всі разом прийшли до нього, і пригрозили, що все розкажемо директорці. Тоді він відстав.

— Ну добре, а що було далі вночі?

— Кабан обслинив мене з ніг до голови, а потім захропів і врешті забрався. Я поспала, а рано встала і вийшла в сад. Там гуляли дві дівчинки. Вони мені все пояснили, куди я попала. Їх так само з дитячого будинку забрали. Але з ними ще й не таке виробляють. З ними усе по-справжньому. Спочатку, вони розказували, це дуже болить, але потім можна терпіти. Залежить тільки від клієнта.

— Ого! Я бачу ти тут сильно просвітилася. Але навіщо ти мені все це говориш? Думаєш, я не такий, як всі інші?

— Думаю. Я підслухала, що про вас говорила пані Ольга панові Ромкові.

— О, це цікаво.

— Вона сказала, що за вами треба дивитися, бо ви слизький тип. Вона за вами весь час пильнує. Пан Роман сказав, що треба й справді про вас щось більше дізнатися, бо він довірився якійсь пані Аліні, а більше ні в кого не питався. А пані Ольга сказала, що краще поки що вас не дуже залучати в діло, бо хтозна, що від вас можна чекати. І ще про якогось Ярка, що ви з ним поїхали.