Юрій Винничук - Діви ночі

Пан Роман налив нам по чарці коньяку і продовжив:

— Затям одне. У цих забавах замішані такі високі особи, що боятися нам нічого. Вони у мене всі ось тут, — він показав стиснутий кулак. — Пані Аліна мені сказала, що ти вмієш тримати язика, за зубами. Мусиш затямити, що це є перш за все в твоїх власних інтересах. Нам ти ніколи нічим не зашкодиш, а собі — так. На тих забавах відбуваються різні пікантні речі. Але ти на все мусиш дивитися зимними очима. Розумієш? Жодних емоцій — ні добрих, ні злих. І нічого не бійся. Але й не наглій. Мої клієнти загрузли у все це так глибоко, що самі вже мене бояться і, можливо, навіть зі самого лише страху не годні розірвати цих ниток, якими зі мною зв’язані.

— А якщо хтось із них захоче втопити іншого і спробує видати все, що знає?

— Це дурниця. Тоді і йому кінець настане. Не думай, що я тут ґави ловлю. Маю на кожного такі документи, що ніхто з них чистим з води не вийде. Хоч би навіть лише раз тут побував. Ні, стосовно цього я спокійний. Мене лише можуть непокоїти мої власні люди. Мушу бути певний в кожному з вас на сто відсотків. І ще зрозумій одне. Мої клієнти, хоч би якими були приятельськими, хоч би навіть нас цілували й обнімали і казали, що ми їхні найліпші друзі, насправді нас ненавидять. Ненавидять за те, що ми є свідками їхнього виродження. Адже вони себе звикли сприймати яко удільних князів, а тут — опускаються до примітивних тваринних інстинктів. І це на очах таких плебеїв, як ми. Мало того — ми ще й для них дуже небезпечні. Тому ми з ними не надто там запанібрата. Звикли, що ми тільки служба сервісу і не більше. Навіть, коли вони п'яні, будь з ними на дистанції.

Ми випили коньяк.

— Візьми дипломата, ходімо, я познайомлю тебе з пані Ольгою.

Сусідній будинок геть потонув у дикому винограді, що навіть вікна ледве проглядалися у тій зелені.

На дзвінок з’явилася жінка років під сорок. Тепер я зрозумів, чому Дзвінка називала її фрау Ольга. То була вродлива жінка, але якоїсь дивної сатанинської вроди. Схожа була на іспанку чи італійку. Висока і струнка, з осиною талією і міцними стегнами. Чорне волосся було стягнуте ззаду на ґудз, а з-під густих нафарбованих повік дивилися такі ж чорні жагучі очі. Таких жінок охоче беруть на ролю гестапівок або сексуальних садисток. Я подумки роздягнув її, але не міг собі уявити, як вона ластиться й муркоче в ліжку, зате дуже легко було уявити, як фрау Ольга ґвалтує і душить у своїх обіймах, як кусає до крові рамена і роздряпує нігтями спину.

Не знаю, що думала в цей час вона, розглядаючи мене. Очі її ковзнули по мені згори вдолину без жодної реакції, мовби мала оцінити письмовий стіл або крісло. Правда, це тривало тільки секунду, після чого вже вся її увага зосередилася на шефові.

— О-о, пан Роман! — усміхнулась вона. — Прошу, прошу…

Ми зайшли всередину й опинилися у просторому холі з фотелями і кавовими столиками.

— Пані Ольго, — сказав шеф, — то є наш новий працівник. Він щойно від Бобрика. У суботу чекаємо гостей.

— Чудово. Я саме розпрацювала новий сценарій. Вони будуть задоволені.

— Я не сумніваюся у ваших талантах. На жаль, мушу вас покинути. Ознайомте Юрка з будинком і взагалі введіть у курс справи.

— Але чому ви так квапитеся? Може, нап’ємося кави?

— На жаль, мушу мчати. Ви вже з Юрком собі покавуєте.

По тих словах він вийшов, залишаючи нас наодинці. Ніколи ще присутність жінки не викликала в мене такої ніяковості, як зараз. Ніколи ще я не відчував у подібних ситуаціях мурашок на спині, а вже щоб усі слова геть попропадали і в голові натомість почала зяяти суцільна пустота — такого взагалі зі мною ніколи не бувало, відколи я розпрощався із підлітковим віком.

Я розумію, що кожна вродлива жінка змушена розвивати в собі якийсь особливий псячий нюх зі шляхетною метою самозахисту. Через те вона на всіх фертиків дивиться з підозрою і вивчає їх набагато проникливіше, аніж кожна інша жінка. Крім того, вона повинна виховати в собі неабияку кмітливість, щоби не розгубитися, відповідаючи на такі складні питання різним там жевжикам, як наприклад, котра година, або де є трамвайна зупинка. Особливо, коли пристають до тебе з цими проблемами на кожному кроці.

Нюх фрау Ольги у цей момент працював на повні оберти. Я не пошкодував би віддати дві місячні платні, аби лише дізнатися, що він їй говорить, той клятий нюх, що мене змушує відчувати себе жалюгідним плястерком шинки.

То була якась дика ситуація. Я стояв з дипломатом, вона стояла навпроти і мовчки — мовчки! — дивилася на мене. Ага, забув, що вираз її обличчя при цьому був цілком лагідним, ба навіть усміхненим. Дуже симпатична, до речі, усмішка. Вуста великі, червоні і блискучі. Тільки й пильнуй, аби вони тебе не проковтнули.