Юрій Винничук - Танґо смерті

Хтозна, чи втримався б той запал до оборони, якби його не підсилювали газети, які хоч і обмежили свій обсяг до 2 сторінок, але ширили примарні надії: чи то почуті від когось, чи то вигадані, але львів'яни захланно вчитувалися у всі ті бадьорі новини і передавали їх з уст в уста.

— Для чого це безглуздя? — дивувався Ясь. — Це ж суцільна брехня. «Французькі війська займають найважливіші стратегічні позиції по німецькому боці, ба навіть бомбардують Берлін», — цитував він, не перестаючи шлякати. — «Летуни французькі та британські нищать німецьку військову промисловість… Армія французька рухається постійно вперед. Згідно з повідомленням французького штабу, їхня армія проникла в глиб німецької території. Вчора зайнято ряд нових пунктів, де відразу ж встановлено укріплення. Французька преса у своїх коментарях підкреслює, що дотеперішні кроки не мають іще характеру офензиви, а певніше — розвідувальні. Командування французької армії прагне запізнатися з тереном і методами німецької армії, після чого настане справжня атака об'єднаних французьких та британських сил».

— Ти гадаєш, що усе це неправда? — запитав з тривогою у голосі Йосько.

— Моя мама слухає Лондон, — перейшов на шепіт Ясь, бо знає, що радіо всі мали здати, а декого, за чутками, уже й розстріляли, в кого знайшли приймача. — На Західному фронті нічого не відбувається. Ми приречені. Французи з англійцями вичікують. А ці, глянь, що пишуть… Буцім німці уже евакуюють населення своїх міст перед наступом союзників. Описуються драматичні сцени евакуації: «Мешканцям не дозволяють брати з собою навіть валізок. Військо жене їх уперед брутальним чином. Серед біженців панує голод, хвороби… Це спричинило антигітлерівські демонстрації». Так і хочеться піти й натовкти морду тому редактору.

— Але, може, це така тактика, — стенув плечима Вольф. — Щоб нас підбадьорити. Щоб ми остаточно не занепали духом.

— І щоб усі полягли тут, до бісової мами, — зітхнув я.

— Якби вони думали про те, щоб не сіяти паніку, то не роздали б воякам протигазові маски. Ще жодна газова бомба не впала, а ті ходять містом з масками при поясі, і всі це бачать. А цивільні масок не мають. То це нормально?

Щодня німецьке радіо звертається із закликом піддатися, німецький літак розкидає листівки: «Солдати! Припиніть безцільну боротьбу! Шкода вашої крові і ваших жертв для англійських капіталістів! Ви оточені з усіх сторін! Піддайтеся! Це ваш єдиний рятунок! Складіть зброю!»

Ярош пригадав собі, що вже читав десь про героїчну оборону Львова від німецьких військ і про те, що німці так і не зуміли захопити його. Десять днів оборони Львова не так уже й багато, але цього терміну було цілком достатньо, аби попадали цілі держави. За 5 днів німці захопили Голландію, а ще за 5 — Бельгію і Францію, за 7 днів було зламано опір Югославії, за 4 дні німці сягнули польсько-совєтського кордону на півночі Польщі, за 10 днів улітку 1941 р. вони зайняли всю Західну Україну, а ще за 10 — вийшли на береги Дніпра.

Але за 10 днів так і не зуміли захопити Львова. Львів уперто боронився і боронився б далі, якби на поміч німцям не підійшли зі сходу несподівані союзники.

17 вересня. Вранці ми довідалися про вступ совєтських військ на східні терени Польщі. Генерал Лянґнер* отримав наказ Головнокомандувача воювати лише з німцями, а проти Червоної армії відкривати вогонь тільки у випадку конечної самооборони. Тепер уже розпач закрадається в душу, розпач і невідомість.

18 вересня. Газети повідомили про вступ Червоної армії на терени Польщі, сенсації нема, бо ще вчора цю новину сповістило московське радіо. Газети й далі зберігають спокій, переконуючи, що цей факт не повинен давати підстави для занепокоєння. «Dziennik Polski» зреагував на німецькі листівки, що їх було адресовано українцям, розпачливим закликом: «Німці витрачають багато зусиль, намагаючись зіткнути в бою два братні народи — українців і поляків. Застерігаємо вас, українці, перед новими підступами тевтонів, одвічних ворогів слов'янського племені.

Щоденно разом з бомбами, що сіють смерть і руїни, розкидають вони листівки, якими підбурюють вас проти польської армії. Українці! Німці бомбардують і грабують наші і ваші села, господарства і маєтки. Вбивають наших і ваших жінок та дітей, нищать костели і церкви. Помстімося разом за наші спільні кривди, борімося пліч-о-пліч».