Сергій Жадан - Anarchy in the UKR

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Жадан - Anarchy in the UKR» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Издательство: Фолия, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Anarchy in the UKR: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Anarchy in the UKR»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Сергій Жадан (народився 1974 р.) поет, прозаїк, перекладач, есеїст, організатор літературних фестивалів, рок-концертів, театральних перформансів та акцій громадянської непокори. Автор кіпькох книжок віршів та прози. Живе і працюе в Харкові.
«Anarchy in the UKR» — це книжка про основні тенденції джазу, про комунізм, як модель шоу-бізнесу, про секс психологічної залежності, про фінансову стабільність революційного руху, про депресію як складову системи освіти, про любов як можливість гетеросексуальної комунікації, про транквілізатори як чинники колективної пам'яті, про пам'ять як визволення, про смерть як продовження пам'яті

Anarchy in the UKR — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Anarchy in the UKR», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

I тоді я подумав — дійсно, що це я собі думаю, як можна хворіти, коли є такі кораблі й такі риби, коли в мене є стільки повітря і стільки дерев, коли в мене є мій старий, який мене обов'язково ще куди-небудьвізьме, коли в мене, врешті, є мої Балкани, які крім мене ніхто не помічає в літньому пообідньому мареві. Очевидно, подумав я, такий світ вартий того, аби не помирати. Тим більше, я ще ніколи не був на морі. Що я, дійсно, собі думаю, подумав я і прийшов до тями. Прийшов і про всяк випадок залишився, мені ставало краще, я повертався до життя, життя поверталось до мене.

86-й. Стадіон.

До п'ятого класу спортом я не цікавився. Спорт проходив повз мене. Всі мої друзі ганяли з ранку до вечора гумовий м'яч, шкіряного в них, ясна річ, не було, постійно вимагаючи, аби я принаймні став на ворота, якщо вже нормально грати не хочу, але я завжди знаходив якусь причину і відмовлявся, або відмовлявся просто так — без причини. Очевидно, вони вважали мене мудаком, великою мірою так воно і було, але спортом я все одно не цікавився. Мені було насрати, що вони всі про мене думають, зрештою, мені й тепер насрати, що про мене думають, це вже, можна сказати, риса характеру. Але все стало на свої місця у 86му, в червні 86го, якщо бути точнішим. Ми всі увімкнули свої телевізори і побачили Марадону, старого шулера, який порвав на шматки бундестім, який забивав м'ячі рукамй, який нюхав кокаїн (ну, це я тепер знаю, що він його нюхав, а тоді я про щось подібне навіть не думав), який у найбільш емоційні моменти плакав і навіть цього не встидався. Марадона був справжнім крутим уйобком, не любити якого і не наслідувати якого було просто неможливо. Я став на ворота.

Одним із найбільш важливих героїв у моєму житті був мій Тренер. Він з'явився трішки пізніше і зовсім випадково — міський спорткомітет вирішив його десь працевлаштувати і перекинув до нашої школи, учителем фізкультури. Крім цього він мав тренувати і дорослу команду, що складалася з наших старших друзів. Сам він був професійним футболістом і кілька років грав чи то в першій, чи то у вишій лізі, зараз він виступав за команду нашого містечка, це був напівпрофесійний клуб, який складався з отаких відставних аутсайдерів, більшість із них справді грали на рівні якщо не першої, то принаймні другої ліги, але вони всі були кінченими лузерами, і наш містечковий клуб був їхньою лебединою піснею, відстійником для невдах, що не заважало нам приходити на кожен домашній матч і вболівати за нашого Тренера. Тренер щоразу більше пив і на полі лажав, але нам то що з того, він був нашим Тренером; він нас тренував, він зібрав любительську команду з наших старших друзів і вони громили всі заводські команди містечка. Без професійного спорту ми могли обійтись, натомість серед любителів ми були кращими.

Уроками фізкультури Тренер не цікавився, його не впирало вести класні журнали, розробляти програми і складати плани на чверть, на урок він приходив із м'ячем (шкіряним, справжнім шкіряним м'ячем!), кидав нам його, як шматок сирого м'яса шавкам, і ми вже мотузили його по стоптаному майданчику, б'ючи вікна першого поверху своєї школи, рвучи футболки один одному і запускаючи його — цей м'яч — в безкінечне сонячне небо вісімдесятих. Директорка школи Тренера остерігалась і не чіпала — він був кандидатом у майстри спорту, його любило районне начальство, оскільки він тягнув, як міг, на собі головну команду міста, крім того Тренер постійно був піддатий і на субординацію особливо не зважав, тож директорка кожного разу лише скрушно зітхала і кликала вчителя праці, аби той вставив скло. У Тренера були свої уявлення про успішність і шкільні плани, він виставляв нас проти всіх навколишніх шкіл, ми перемагали, після перемоги він приносив на заняття повну кишеню значків ГТО другого й третього ступеня і роздавав нам замість оцінок. Ми були йобнутими не менше за нього і всі ці значки справді носили, не те, щоби вони для нас багато важили, просто це були як зірки за збитий літак. Пам'ятаю, в якийсь момент я носив на своїй шкільній формі близько десяти значків ГТО. Потім я обламався і викинув їх. Разом із формою, до речі.

Поступово Тренер почав брати нас в дорослу команду, крім нього там грало ще кілька серйозних гравців із міського клубу, його колеги по аутсайдерству, загалом це було порушення регламенту, вони не мали права грати за нашу любительську команду, але кого це обходило. Наші виїздили автобусом на той чи інший колгоспний стадіон, де громили нещасних місцевих комбайнерів, які розпачливо не встигали за нашими, навіть ноги їм поламати не вміли — ноги вони ламали собі. Наші вели зазвичай із такою форою, що десь під кінець гри Тренер міг випустити і нас, молодих, тут уже комбайнери відривалися на нас по повній, проте часу, аби виправити становище, вже не було, ми перемагали, відчуваючи свою безпосередню причетність до загального успіху. Дорослі чоловіки не стримували себе і дивились на нас із ненавистю, не розуміючи — чому саме ми перемогли, це було щось більше, аніж спорт, Тренер ходив і збирав нас по полю, пішли, говорив він, нічого тут робити, серед цих костоломів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Anarchy in the UKR»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Anarchy in the UKR» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Anarchy in the UKR»

Обсуждение, отзывы о книге «Anarchy in the UKR» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x