Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

— Ми до Бориса, — пробелькотіла я.

— Новенькі? — запитав якийсь хлопець, підстрижений під їжачка, в джинсах і звичайній майці. Напевно, Борис.

— Так. За рекомендацією пана Кароля.

— Шарля, — виправив він. — Ніколи не називайте його Каролем.

— Не будемо, — пообіцяли ми.

— Сідайте отут, під стіною, — Борис показав на вільні крісла. — Ми саме обговорюємо проект реклами кухонних ножів фірми „Blue steel“.

Усі присутні воднораз потяглися до ручок і аркушів паперу.

— Для початку маленька розминка. З чим у вас пов'язується слово „сталь“? Може, почнемо з тебе? Як тебе звуть?

— Малина. Сталь пов'язується в мене з металургійним заводом.

— Металургійний завод Стальова Воля, — докинув хтось. Деякі з присутніх захихотіли.

— Ну добре, а ти, індіанко? Як твоє ім'я?

— Евка. У мене сталь асоціюється зі свистом.

— Свистом? — здивувався Борис.

— Який видає самурай, — пояснила Евка.

— Непогано, — він занотував на дошці: „сталь = самурай“. — Із чим іще?

— З холодом, метал холодний, — кинув хлопець ліворуч.

— З блакиттю, — припустила я. „А чому б і ні?“

— З акулою, бо вона сіра, гостра, хижа.

— З хірургом, бо скальпель, — додала Евка.

— Добре, — Борис занотовував чергові ідеї. — Досить. На завтра кожен приносить по три проекти телевізійних роликів. Цільова група — жінки середнього віку, схиблені на куховарстві. Решта даних у релізах. Переходимо до реклами грецької оливи „Акрополіс“. Прошу асоціацій.

— До оливи? Загалом, без занурення в деталі?

— Гм… — Борис став біля дошки.

— Олива — це сонце, — кинула дівчина біля мене.

— Енергія.

— Краплина, важка від вітаміну, — брякнула я.

— Літо і грецька таверна.

— Виногроно.

— Амфора.

— Сатир, що полює на німф.

— Ви шукаєте асоціації до оливи чи до вина? — втрутився Борис.

— Олива завжди справедлива.

— Спливає нагору, — докинув хтось.

— Добре, закінчуємо наш брейншторминґ. На завтра по два сценарії чи по кілька слоганів. Нагадаю вам наше гасло.

— „Креативність і крапля шаленства“! — гаркнули ми хором.

Кінець робочого дня. А властиво, початок. П'ять ідей на восьму ранку. І ні слова про заробіток.

7.07. Ми прийшли перед восьмою. Цього разу у джинсах і звичайних майках. Тільки що Евка залишила кіски.

— Я вклала в них стільки роботи, — пояснила вона.

— А насправді?

— Не мала сили розплітати.

Ми сіли там, де і вчора. І чекаємо. Рівно о восьмій з'явилася решта товариства.

— Перепрошую, але це моє місце, — звернувся до мене якийсь тюхтій.

— А де це написано?

— Ніде, але всі про це знають.

— Я не знаю.

— Ти, певно, новенька? Можеш сісти біля комп'ютера.

— І не ворухнуся, — сказала я твердо.

— Я піду до Бориса, — спробував він мене налякати.

— Краще піди до бібліотеки й попроси якусь із книжок з етикету, — порадила йому Евка.

— Я не читаю книжок, — похвалився тюхтій. — Шкода часу.

— Що можна бачити, чути й відчувати, — кинула я.

Цієї миті ми почули значуще гмикання. Глянули на Бориса.

— Товаришки зліва, я можу починати?

Це до нас.

— Перепрошуємо, — буркнула Евка.

— Вчора кожен отримав домашнє завдання. Прошу приготувати тексти.

Всі воднораз полізли до течок.

— Почнемо з оливи. Хто перший?

— Може, я? — зголосився миршавий білявчик. Відкашлявся й почав читати:

„„Акрополіс“ олива — вітамінами щедра на диво“.

„„Акрополіс“ олива — п'янка й золотиста, піднебіння твого задоволення чисте“.

„Олива „Акрополіс“ — так! Енергії живлющий смак“.

„Олива, мов Греція гаряча, зігріє, як сонце, тебе, споживаче“.

Він закінчив. Евка штурхнула мене ліктем. Краєм ока я побачила, що вона намагається притлумити сміх. Я не втрималась. Пирхнула, а за мною Евка. Ми сміялися якихось п'ять секунд.

— Ви почули щось смішне? — запитав Борис на диво холодно.

— Взагалі-то ні, — пояснила Евка.

— Взагалі-то ні? — грізним тоном повторив Борис. — Охоче послухав би, що ви приготували до сьогоднішньої презентації. Прошу тиші. Вислухаємо кілька слоганів авторства Еви.

— Я не маю слоганів, — зізналась Евка. — Я приготувала загальні концепції ролика.

— Прошу, слухаємо.

— Перший сценарій. Маленька грецька хатинка на стрімкому березі, в ній дідусь, який помирає. До нього квапиться священик. Добігає, захеканий, і тільки тоді виявляє, що забув оливу для соборування. Підходить юна дівчина й подає йому пляшечку „Акрополісу“. Священик хвилину вагається, запитує: „Чи вона дівоча“? (Тобто чи перший це віджим.) Дівчина шаріється й киває. Священик відправляє таїнство. Дідусь браво оживає.