Валія Киян - Правда про секс. Ілентина

— Ти мене чуєш? запитала.

— Чую.

Далі їхали поряд в тумані. Не бачили один одного, але відчували присутність. Море переходило а туман, туман переходив в море.

Реальність.

— Можу ще про натурницю розповісти.

Юзліс показував Ілентині свої етюди. Ставив їх на мольберт один за одним. І поставивши наступний, де була зображена оголена жінка, поринув у спогади.

— Вона мені позувала оголена. Приходила, роздягалася, лягала на подіум і завмирала. А коли я писав, то бачив як вона слідкувала з моїми рухами, дивилася як я працюю. Коли сеанс закінчувався, підходила, дивилася, що я зробив і якось так здригалася. Потім хвалила, говорила, що зображення до неї подібне, і так кожного сеансу. А значно пізніше, ми випадково зустрілися в кафе і я запитав її, говорю: «Поясни мені, чому ти тоді щоразу здригалася?»

А вона каже: «Як ти дивився на мене, коли малював, я так сильно збуджувалася, що так ще не розпалювалася ні при якому сексі. А коли дивилася на те, що вже зроблене, то здригалася, бо то в мене був оргазм.»

От так! Я ніколи не думав, що так може бути. Вона уявляла, ніби я не полотна торкаюся, а провожу рукою по ній, по її формах, пильнувала на що саме я дивлюся і як проводжу пензлем.

Юзліс продовжив показ етюдів, коментуючи кожен, розповідаючи, коли і як зроблений, хто що про нього говорив.

Реальність.

— А почалося все від гарної пісні «Молитва» Окуджави.

Написав Мовчун після наших дебатів під зсилкою пісні, що вивісив в мене на сторінці. Розпочала їх, ті коментарі я, для Мовчуна я ще була Іваном, хоч мав великі підозри, хто я є насправді.

— Гарна пісенька, Мовчун. Я просив би у Бога тільки великої любові, яку не можна випросити в жінки, бо то буде жалість, не можна купить, бо то буде курва. Можна тільки отримувати як подарунок і дарувати. А що просив би в Бога ти?

Мовчун, звичайно, строго по чоловічому, сміливо десь заховався і не відповів. Відгукнулася Киця.

— Виконувала той гарний твір в джазовій версії. Він такий характерний, що не можна в ньому чимось здивувати. Найкраще звучить оригінал. Була на концерті Окуджави в Лодзі, не задовго до його смерті. Скромний невеликий чоловік, а така сила била від нього. Так мають тільки великі і таким власне він і був. Іван, вже не боїшся перекладати слово «курва»?

— Вже не боюся! Знаю, що як тлумач тлумачить, то слово має бути хорошим, так що то повинно бути щось добре.

— Слово як слово, означає те, що хочемо зрозуміти. Я зараз у Мовчуна, а на восьму вечора йду на концерт. Мушу трохи Мовчуна розворушити, бо щось він дуже невеселий.

А невеселий він, після нашого чергового розставання. Я написала, що мені подобаються його почуття до Киці. Він згодився з цим. Чому ж тоді йому бути невеселим? Зрозуміло чому сумую я. Чому ж сумує він?

— Я вітаю вас також. Киця, чи вдалося тобі розвеселити Мовчуна? Можливо це погода? В мене сьогодні також настрій паршивий. Такий хоч вий! Може і мене розворушиш?

— Я маю гарний настрій. Іду на концерт і бенкет. Мовчун не має настрою, оглядає матч світова ліга чоловічих змагань з волейболу. Мусиш йому щось веселого прислати. Я йому хіба замовлю панянку з Агентства дружби. Може йому це допоможе? Але як знаю життя, нічого з того не буде.

— Киця, ти заходиш з його комп’ютера? Він тобі довіряє! Бажаю тобі гарного вечора! Можу прислати Мовчуну щось веселого, тільки він повинен то подивитися. Як що ти не можеш розвеселити його, то хто зможе?

Киця мене приголомшує уроком польської мови, вирішила підправити мого тлумача.

— Не «заходиш», тільки користаєшся. Заходити можна в вагітність, «залетіти». Тобі то не грозить, а себе я теж пильную.

— Ти мене втішила. Я поставив веселе для Мовчуна, він розвеселився?

Поставила йому на сторінку коней, гарного чорного жеребця. З Кицею ми продовжуємо розмову під піснею Окуджави. До нас приєднується Сабріна, а вона завжди з’являється зненацька, і починає коментувати, не читаючи весь діалог від початку.

— Все про, що він співає! Є чудове, гарне. Тільки що все це недосяжне.

— Більшість з того, що він просить, є смертні гріхи. Дівчатка, ви є дуже грішні.

— Бо ми тебе боїмося. Має Іван ту свою чорно-книжну силу. А як що мене зачаруєш? — Це Киця кокетує зі мною, випрошує похвалу. — Моя бабця колись ворожила, також була грішна.

Тут в цьому місці я відволікаюся від розмови, бо ще одна їхня колега і друг, Тиха, просить мене стати її другом. Звичайно, коли чоловік, а вони думають, що я чоловік, шукає любов, то це є екзотика, і велика рідкість. Жінки не можуть бути байдужим до цього. Записую в друзі Тиху і вона додає свій голос до нашого діалогу.