Юрій Винничук - Ги-ги-и

— На жаль, не довелось. Гуманітарна допомога поширюється серед бідного населення, а я до нього не належу.

— Для бідних нам навіть гівна не шкода. Взагалі, гівно у нас застосовується і в архітектурі. Після випалення з нього виготовляється чудова цегла і черепиця. Роблять із гівна також глечики, горнятка й макітри. Гівно, змішане з гравієм, виявилося ідеальним замінником асфальту. Наші електростанції працюють лише на гівні. Недавно професорові Пуркевичу вдалося навіть виділити з гівна мирний атом. Деякі народні умільці гонять з гівна спирт. Одним словом, геть у всіх галузях нашого життя відбулася справжня гівняна революція. Недаремно ще Пліній сказав: «In hivno Veritas!», себто «Істина в гівні!»

Мовби для підтвердження цих слів обидві арканумки сіли собі навпочіпки й наклали дві симпатичні купки. Перша мала вигляд Пентагону, а друга нагадувала Вавілонську вежу. Може, деінде мене б таке видовище обурило, але тут я сприйняв це весело і з захопленням. Скажу навіть, що у мене з'явилося було бажання так само відзначити своє перебування на острові подібною пам'яткою, але не посмів таки конкурувати з їхньою архітектурною майстерністю.

Щоби детальніше дослідити острів, я попросив арканумок залишити мене з гівном наодинці і приїхати за мною через тиждень.

Дуже хутко я зрозумів, що коли тут гівном є все, то гівна, фактично, нема. А якщо гівна нема, то це — найдосконаліша територія на планеті. Недарма ж арканумки сказали мені, що гівняний острів — це вже сформована для логічного мислення маса і що в недалекому майбутньому нам вдасться увійти з нею в контакт.

Все відбувалося на моїх очах. Першого дня, в понеділок, гівно почало булькати, а з кожної тріснутої бульбашки виділялася маленька гівняна хмаринка і піднімалася вгору. Цьвірінькаючі собаки занепокоєно стрибали по гілках і чхали, коли хмаринки наближалися до їхніх носів. Час від часу показували на мене лапами і люто блискали очима. Мабуть, видавалося їм, що саме я винуватець цієї чудасії.

Другого дня, у вівторок, клекотів уже весь острів, як велетенська пательня з кашею. Смерділо так, наче одночасно перднула уся тисяча членів Арканумської академії. Навіть собаки, і ті затуляли лапами і хвостами носи й намагалися вже какати якомога рідше.

Я ж не знайшов способу мудрішого, як самому навалити в штани, і тепер просто упивався рідним моєму серцю запахом. Що не кажіть, а таки наше національне гівно не тільки не поступається кращим зразкам західного, а в окремих випадках навіть його переважає як букетом неповторного аромату, який неодмінно, наче легендарне євшан-зілля, нагадає вам про покинуту домівку, так і своїм ніжним кольором, який одразу викличе на згадку відому пісню «Знову цвітуть каштани».

Тільки тут я зрозумів, наскільки ми недооцінювали наше українське лайно, ніколи його не ставлячи поруч таких безперечних здобутків нашої культури, як борщ, вареники, сало, ковбаса і кишка. Я вже не торкаюся тут духовних здобутків, оскільки лайно все ж таки матеріальна культура, незважаючи на те, що має також і деякий стосунок до культури духовної, розливаючи довкола себе оригінальний дух або, коли хочете, ауру. Ми дивилися на своє лайно як на щось другорядне і пусте, бачили в ньому лише продукт фізичного збочення, а знаходилися навіть такі мудрагелі, котрі бідкалися тим, що занадто вже багато ми лайна продукуємо і що скоро наша квітуча земля виявиться суцільним лайном. Дехто добалакався вже до того, що, може, й планету Земля варто перейменувати на планету Гівна.

А тим часом наші мужні емігранти ще понад сотню літ тому вивезли зразки українського лайна за кордон і таким чином сильно збагатили зарубіжну культуру. Процес збагачення й досі триває. Однак я вважаю, що це не що інше, як розкрадання національних скарбів. Вивіз гівна слід припинити нарівні з вивезенням золота і творів мистецтва. Пройде час, і так само, як тепер вимагаємо повернення скарбу гетьмана Полуботка, — почнемо вимагати повернення наших національних святинь. І вже бачу той день, коли з різних куточків світу летять до нас літаки і замість жебрацької гуманітарної допомоги везуть нам наші гівняні надбання. Так і хочеться вигукнути: «Українське гівно всього світу, єднайся!»

На жаль, значна маса нашого несвідомого населення не розуміє, яке значення для нашого духовного відродження може мати створення пантеону національного лайна. Взагалі, слід у кожному місті відкрити музеї лайна, де можна було б демонструвати ті зразки, що їх випродукували видатні особистості нашої епохи. Для цього всього не обійтися без скромних народних пожертв. Досить лише кинути клич, і до Центру Гівнознавства почнуть надходити слоїки, мензурки, пляшечки, пуделочка і пакуночки, наповнені цим цінним продуктом.