Юрій Сорока - Хотин

Сотні людей проїжджали шляхом з Польщі в Московію, у Туреччину, Крим і навпаки. Скрипіли велетенські вози, гарби і кантари, поважно ступали круторогі воли. Везли найрізноманітніші харчі, горілки, виноградні вина, сукна й шовки, селітру, залізо й свинець. Текло десятиліттями утверджене торгове життя…

І ось його порушила висушена серпневою посухою земля, яка, збившись у пил під копитами тисяч коней, піднялась у височінь і намагалася чорною ляпою порушити бездонну блакить неба.

Там ішло військо. Нескінченними лавами тягнулися козацькі полки, здалеку полохаючи звірину і торговий люд, що опинилися на їхньому шляху, одним виглядом тисяч озброєних вояків. За кілька миль попереду звертали у степ купецькі валки. Вірмени, жиди, волохи, усі, хто знав лиху козацьку вдачу, несамовито цвьохкали батогами і з лементом кидались урозсип, рятуючи своє майно. А шляхом уже йшли, йшли, йшли козаки. Сотня за сотнею, полк за полком. Укриті курявою і спітнілі, але веселі, зі збитими на потилицю червоноверхими шапками, під лісом списів, прапорців і хоругв. Гриміли музики, й сотні голосів виводили щось молодецьке і героїчне, як самі козаки:

Іржали коні, скрипіли вози. Сонце плавилось у срібних деталях кінської збруї, начищених до блиску стволах мушкетів, у сотнях тисяч бляшок, ґудзиків, чеканках порохівниць, золотих насічках шабельних рукояток і надітих поверх чобіт бронзових та срібних острогів. А над усім цим стуком, грюком і блиском гриміло далі:

І рухалося далі могутнє військо. Нестримним кроком долало версту за верстою, линучи назустріч туркам, які десь там, на південному заході, мали зустріти їх у пекельному військовому привітанні.

Раптом повз козацькі ряди, порушуючи рівний неквапний рух, пролетів загін польської гусарії. Стрункі білолиці вояки, у блискучих панцирах, щиро оздоблених золотом шоломах, із червоними ратищами списів у руках, нещадно гнали породистих тонконогих коней, прикрашених багатими рондиками [3] Рондик — збруя бойового коня. . З'явившись із хвоста колони, вони стрімко чвалали до її голови, залишаючи позаду все нові підрозділи.

Через півгодини, минаючи відділи війська, гусари наблизилися до гурту багато вбраних старшин, що їхали на чолі війська. Молодий польський шляхтич, який очолював загін, стримав баского огиря і крикнув, не знаючи до кого звернутись:

— Маю лист до гетьмана Бородавки!

А до нього вже летіли три десятки комонних козаків з особистої охорони гетьмана. Спинилися щільною стіною перед здивованими поляками. Стояли спокійно, з ніг до голови оглядаючи прибулих.

— Хто такі будете? — у спокійному голосі козака вчувалася криця.

Поляк спалахнув.

— Я єстем хорунжий його величності, Марек Грабовський. На цю хвилю — посол його ясновельможності коронного гетьмана Кароля Ходкевича. Геть із дороги, лотри!

Він замовк і розгублено закліпав очима. Здавалося, що козаки не чули сказаного. Вони все ще похмуро позирали на поляків, не збираючись рухатися з місця. Грабовський не чув себе від люті, але не знав, що діяти.

— Ви не чули?! — ще раз гнівно зблиснув він очима. — У мене лист до гетьмана Бородавки.

– І чого ти, пане, особисто і твій гетьман Ходкевич разом із тобою хочуть від пана гетьмана?

— Але ж це образа! Свята Діво, я не подарую такої мови мерзенному хлопу!!!

На козака крики Грабовського не справили ніякого враження. Він спокійно припалив люльку.

— Вибач, пане. Але я маю знати, кого допускаю до свого гетьмана… То що у вас? Я передам.

Грабовський вибухнув.

— О, стонадцять дзяблів! З дороги, лайдаку! Я мушу говорити з гетьманом, а не з його хлопами! — бризкаючи слиною, він вихопив шаблю.

Козаки не рухнулися з місця. Грабовський хвилину дивився в очі, що нагадували зрізи мушкетних стволів, після чого з лайкою закинув шаблю назад у піхви. На гомін обернувся кремезний старшина, на вигляд років п'ятдесяти, з різким, укритим зморшками обличчям, який їхав під розвернутим гетьманським штандартом. Він, узявши вбік, спрямував коня до посланців. Козаки, які щойно стояли непорушною стіною, без слів розступилися, даючи йому дорогу. Грабовський нервово стримував коня і невідривно дивився на новоприбулого.