Сергій Жадан - Месопотамія

Уночі він написав їй повідомлення. Щось про те, що цієї пізньої пори, коли над вулицями в липкому повітрі проносяться демони й дим на кухнях гусне, пахнучи маком і шоколадом, він, як старий потяганий пірат, видивляється серед бузкової ночі вогні її помешкання й відчуває своїм гострим щурячим нюхом, як ніжно пахне її шкіра, відчуває, як вона легко провалюється у свої сновидіння, ніби в крихкий і невагомий різдвяний сніг, і доки кристали морозу запікаються їй на вустах, він несе свою вахту, охороняючи її спокій і розганяючи демонів своїми кубинськими сигаретами. Перечитав, подумав, що про мак — це зайве. Вирішив повідомлення знищити. Натиснув щось не те, есемес таки надіслалося їй. Стояв і з острахом чекав: відпише чи ні. Десь о четвертій ранку, коли останні демони розтанули в ранкових сутінках, телефон сів.

Вона передзвонила сама, по обіді.

— А що ти про шоколад писав? — поцікавилась.

Фіма почав виправдовуватись, вигадувати плутану таємничу історію про події минулої ночі, про підозрілих знайомих та їхні родинні проблеми, про пізні дзвінки й нічні істерики, про марні спроби всіх заспокоїти й помирити, про виклики таксі й поїздки крізь нічне місто, про відверті погрози й урочисті присягання. Шоколаду в цій історії місця відверто не було, він геть заплутався й просто запропонував зустрітись.

У грузинів, куди вони прийшли, вона привіталася з офіціантом, той упізнав її, весело відгукнувся, поважно кивнув Фімі. Відразу почав щось радити, від чогось відговорювати. Фіма спеціально одягнувся неофіційно, себто в літню сорочку й світлі брюки, і без краватки почувався невпевнено — наче пес, якого вперше на ніч спустили з ланцюга. Найбільше йому хотілося назад — на ланцюг. Звідки він її знає? — думав, підозріло дивлячись на офіціанта. Це якось пов'язано з її минулим? Скільки чоловіків лишилось у цьому її минулому? Вона що, з усіма ними буде вітатись? Фіма нервував і якось несподівано для самого себе напився. Олю це тішило, молодець, говорила, пий, тобі так краще. Він пив, але пильності не втрачав, головне, нагадував собі, не проговоритись, не дати їй зрозуміти, головне — без натяків. Спочатку заговорив про роботу, назвав замовників продажними суками, прикусив язика, перейшов на політику, розповів історію про депутатів від партії влади, які користуються послугами хлопчиків за викликом, знову обірвався на півслові, згадав кримінальну хроніку, випадок із закритою сауною, у якій накрили священиків, але тут навіть вона попросила його замовкнути. Зрештою перейшов до новин спорту. Подивився на офіціанта, сказав, що той, очевидно, колишній боксер — такий у нього м'ятий ніс. Так і є, підтвердила Оля, він боксер. А звідки ти його знаєш? — не витримав-таки Фіма. Буде що буде, плавав він алкогольним туманом, але я маю це знати. Ну як звідки? — відповіла Оля. — Він до нас у бар ходить. За Манчестер уболіває. Дивно, правда? Він приходить до мене, я приходжу до нього. Таке враження, що вся публіка ресторанів — це офіціанти з інших закладів. Тобі подобаються офіціанти? — спитала.

— Офіціантки, — відповів Фіма хапливо. — Офіціантки подобаються.

— О, — підхопила Оля. — Мені теж офіціантки подобаються. У мене була колись одна офіціантка. Звали її Кірою, вона жила на Тракторному, займалася йогою, могла довго не дихати. Довго-довго. Ти вже думаєш: усе, треба викликати швидку, вставати, одягатись, бігти за міліцією. І тут вона видихає. Я почувалася сумно й порожньо, мені було вісімнадцять, і життя здавалося мені нестерпним. Саме тоді я з нею й познайомилась. Хочеш, тебе познайомлю?

— Хочу, — п'яно закивав головою Фіма, — дуже хочу.

— Познайомлю, — пообіцяла Оля. — Прямо тепер, хочеш?

— Хочу, — знову погодився він і допив рештки грузинського червоного просто з пляшки.

Він хотів познайомитись з усіма її подружками, побачити всіх її чоловіків, подивитися в очі всім її знайомим, хотів обійматися з боксерами й мірятися силами з борцями, битися на ножах із барменами й грати в кості з паркувальниками. Хотів дізнатися в її подружок, що вони говорили їй, перш ніж вона йшла з ними в ліжко, як вони переконували її, що обіцяли. Хотів дізнатися в її чоловіків, як вона виглядала раніше, без цієї хлопчачої зачіски, якого насправді кольору її волосся, як вона виглядає зранку, без усієї цієї чорної фарби, що вона говорить зі сну, після всього того, що було вночі, як вона заговорює після виснаження й мовчанки. Хотів переговорити з її шкільними вчителями, хотів, щоби вони розповіли йому про її успішність, про її поведінку, про її захоплення хімією та спортом, про колір і крій її шкільної форми. Хотів випити з учителем праці й порозумітися з учителем історії, хотів подивитись в очі завучу й розцілувати класну керівничку, хотів опинитися в її житті, опинитися там поруч із нею, так близько, щоби відчувати, як кров перетікає під її шкірою. Хотів долучитись до всіх її таємниць, до всіх загадок, які вона ховала в пам'яті, хотів знати напам'ять всі її численні історії, хотів виправляти її помилки, розвіювати її сумніви, стати часткою того, що з нею відбувалося, відкрити для себе її життя, ніби знайдену в чужому помешканні валізу, сидіти й перебирати коштовні свідчення чужих переживань і чужого сміху. Хотів усім керувати, хотів мати до всього стосунок.