Наталка Сняданко - Чебрець в молоцi

Миколу Івановича вона згадуватиме достатньо часто, сама собі дивуючись, адже він її майже не помічав, як у своїй характерній для науковців розсіяності мало що помічав у реальності, яка його оточувала. Вона згадуватиме його щоразу, коли чутиме про Стрий чи про ядерну фізику, а також коли проходитиме повз той ставок, який відтоді більше не заливатимуть водою і в якому більше не бавитимуться маленькі діти, як це бувало раніше, коли спускали воду. Але все це будуть якісь механічні, неповажні згадки, трохи схожі на колективні молитви перед обідом чи різдвяною вечерею, коли люди переважно тільки шепочуть слова або й просто бездумно ворушать губами, думаючи насправді лише про те, з якої страви зараз починати, і це зовсім не схоже на справжню молитву. Так само, за звичкою, згадуватиме Ліля і Миколу Івановича. По-справжньому вона згадає його вперше зовсім не у Стрию і не біля фатального ставка, а в гуртожитку невеличкого містечка, у якому побувала лише раз, і це був той самий єдиний у її житті раз, коли їй доведеться позбавляти свого коханця цноти.

Вона приїхала до того містечка разом із мамою й тодішнім маминим коханцем, відомим на всю країну політиком, який чомусь прагнув познайомити Лілину маму зі своїми батьками. Мабуть, Дарина ще не встигла або ще не хотіла розповідати політикові, що трьох разів, які вона вже встигла побувати в шлюбі, їй цілком достатньо і не варто знайомити її з батьками, бо не існує в світі таких батьків яким сподобався б вибір сина, а тим більше якщо цим вибором є сорокап’ятирічна, але все ще дуже вродлива жінка з дорослою донькою і зарплатою медсестри, занадто незалежна і горда, а тим більше занадто освічена, як для медсестри (Дарина закінчила перед медичним училищем ще французьку філологію). Жінка, яка курить і, попри свою невеличку зарплату, звикла до французьких парфумів та дорогих ресторанів.

Ліля не пам’ятала, чим завершилася та зустріч із батьками маминого коханця, вона цілком випадково опинилася тоді поряд, бо на той момент уже вчилася в іншому місті й зрідка з’являлася навіть додому. А це було під час канікул, і вони з мамою домовилися зустрітися не вдома, а в батьків маминого коханця, точніше, у місті, в якому ці батьки живуть, бо місто це вважається одним із найгарніших у їхньому регіоні й оглянути його рекомендують усі туристичні путівники.

Але до огляду міста Ліля так і не дійшла, точніше, щось вона там оглядала, але голова її була зайнята цілком іншим. І навіть не спогадами про те, як Шура (так звали того випадкового хлопчину, з яким вони познайомилися в парку: у неї випав із сумки записник, і Шура наздогнав її, щоб повернути) привів її до свого гуртожитку, а трапилося це вже наступного дня. Сексуальний досвід Лілі на той момент уже налічував трьох чи навіть чотирьох партнерів, якщо рахувати і той п’яний випадок, про який вона пам’ятає тільки те, що вони обоє заснули відразу ж, як тільки опинилися в ліжку, а вранці засоромлено розійшлися, щоб більше ніколи не побачитися. Але цей невеликий досвід примусив її збагнути, що їй таки більше подобається старосвітська манера довгих залицянь, несміливих поцілунків у задньому ряду кінотеатру, квітів та прогулянок під зоряним небом. Їй подобалося погоджуватися на секс після тривалих умовлянь і відчувати при цьому деяку зверхність до чоловіка, якому це було значно потрібніше, ніж їй. Принаймні, досі вона думала, що їй подобається саме це.

Але все помінялось у той момент, коли Шура звернувся до неї з тупим запитанням про те, котра зараз година, — вона навіть не встигла вирішити, чи була це спроба позалицятися, чи він дійсно хотів знати, котра година. Вони сіли на ту саму лавку в парку, у неї в руках було надкушене морозиво, у нього — яблуко, і раптом вона помітила, які чуттєві в нього губи, як виразно накреслена їхня лінія, якими чіткими й глибокими є вертикальні лінії на губах і як гарно було б спостерігати за крапельками вологи, що стікають по цих губах, зникаючи поміж рівними рядами зубів. Це могли б бути й крапельки розтопленого шоколаду, так навіть було б краще, а потім вона злизувала б шоколадні сліди, проникаючи язиком аж на внутрішню поверхню ясен. До цих вуст пасували б виразні й навіть різкуваті смаки: цитрина, ананас чи, скажімо, коньяк. Полуниці, мабуть, були б занадто приторними. Не кажучи вже про морозиво. У цей момент вона розуміла чоловіків, які воліли б бачити в кожному фільмі навіть не саму Лів Тайлор, а хоча б її губи, але крупним планом і щоб вона при цьому щось облизувала. Якість фільму при цьому не мала жодного значення.