Наталка Сняданко - Чебрець в молоцi

Не зміг би описати він і того відчуття, яке охоплювало його кожного разу, коли він потрапляв увечері до костелу в середмісті якогось старовинного європейського містечка. Одного разу під час такої прогулянки він натрапив на монахів у білих та чорних сутанах, які сиділи двома півколами, чорні навпроти білих, неначе шахові фігури, і співали по черзі псалми. Він не міг би розшифрувати символіки цього дійства, але добре відчув себе в якійсь майже надмірно урочистій атмосфері, що охопила його вже через кілька хвилин слухання. Він змушений був вийти, не витримавши таких сильних відчуттів і одночасно соромлячись такої нехарактерної для себе сентиментальності. Іншого разу в тому ж костелі відбувався концерт, мабуть, перед якимось великим святом. І знову ця надмірна урочистість, ще більш дивна, бо концерт не був надто добрим, а конферанс і зовсім нікудишнім, патетичним і надмірно солодкавим. Але щойно він потрапляв попід ці велетенські склепіння, розписані фресками, проходив довгим лабіринтом зі стінами, оббитими мармуром, позбутися цього відчуття надмірної урочистості вже не міг.

Не менш таємниче відчуття охоплювало його щоразу в середньовічному краківському костелі, де на стінах довгих і заплутаних коридорів під високими заокругленими склепіннями висіли роботи середньовічних художників. Більшість із них була присвячена традиційним біблійним сюжетам, але одна картина завжди примушувала його зупинитися надовше. На цій картині були зображені монахи в білих сутанах, на яких напали озброєні військові. На задньому плані насипом лежали тіла вже страчених, праворуч солдат рубав голову черговій жертві, а на передньому плані кілька безголових монахів урочисто несли поперед себе власні голови, складали їх на вівтар і відходили вбік, щоб померти. Ця буквалізація метафори вражала своїм брутальним натуралізмом і водночас загадковістю, тонкою грою фарб і світляних ефектів, підкреслених удалим розташуванням картини трохи збоку від великого заґратованого вікна навпроти, з якого навскоси падало на безголові постаті монахів приглушене денне світло.

В іншому краківському костелі — він навіть пам’ятав, що це був орден августинів, — він зайшов роздивитися знамениті вітражі, про які згадано у кожному туристичному путівнику, але як це переважно траплялося з порадами путівників, вітражі не вразили його настільки, як можна було сподіватися, проте було щось дивне в атмосфері цього костелу, можливо, справа була в портреті легендарного священика, який добровільно пішов до концтабора разом зі своїми парафіянами й тепер висів серед ікон, неначе святий в окулярах.

Відчуття, яке ще менше надавалося до опису, охопило його під час першої поїздки до Берліна. Вулиці цього міста були для нього сторінками улюблених книг, історія мала би тут вивалюватися під ноги з кожного камінця, а перехожі, яких питаєш, як пройти до тієї чи іншої вулиці, хитро посміхаються, мовляв, знаємо, це ранкова прогулянка Франца Біберкопфа, а потім треба буде відвідати місця, описані Набоковим, уявити собі, де саме жила свого часу наречена Кафки Феліція Бауер, і перейтися вулицею під її колишніми вікнами. На прогулянку в нього залишався лише один день, і цього було так катастрофічно мало, що Зенон вирішив розпочати екскурсію ще ввечері.

Він вийшов із метро на Фрідріхштрассе і зрозумів, що не користуватиметься планом міста. Вулиці приваблювали своєю нічною загадковістю, і він бездумно блукав поміж монументальними будівлями, вздовж порожніх проспектів, намагався роздивитися заховані в сутінках брами й не помічати яскравих неонових плям на фасадах, які своєю недоречною святковістю тільки псували враження. Він не міг би відтворити жодної назви вулиці, кварталу чи номера будинку, біля яких проходив тієї ночі, але, проблукавши до світанку, вирішив відмовитися від екскурсії Берліном при денному світлі. Атмосфера нічного міста, створена ніби спеціально для нього, в єдиному примірнику тієї ночі, була занадто цінною, аби псувати її роздратуванням через натовпи перехожих на вулицях, черги до музеїв та різкий скрип автомобільних гальм. Він вирішив не порівнювати розхристаний і демократичний Берлін з помпезною монументальністю Москви, вирішив не перевіряти, чи контрастні враження від цих двох міст, неодноразово чуті ним від інших, правдиві. Він залишив собі Берлін уявним і таємничим, містом літературних алюзій і нічних каналізацінних випарів, містом зручного метро і так і не побачених ним китайців в екскурсійних автобусах із виставленими назовні камерами.