Вiкторiя Гранецька - Мантра-омана

Таких, як він, називають «мега-савантами». Світ дізнався про нього завдяки славнозвісному фільму «Людина дощу» з Дастіном Гоффманом у головній ролі.

Готуючись грати саванта із фотографічною пам’яттю, переповідають, актор довго спілкувався зі своїм живим прототипом. Гоффман вивчав його жести, міміку, манеру рухатись, розмовляти… Згодом, принагідно отримавши «Оскара» за цю роль, він просльозився і сказав своєму «вчителеві»: «Може, я й зірка, але тільки на твоєму небосхилі»…

— Ото просто так взяв і сказав? — на твоїх очах теж виступають такі-сякі сльози.

— Так і сказав, — чоловічок підводиться. І вже інакше: — Прокидайся.

— Що?..

— Прокидайся, кажу!

Підводиш голову. Довкола — порожньо. І майже темно. Трохи віддалік невдоволено блимають посоловілим оком кілька насторожених ламп псевдоденного світла…

Прокидаєшся. Над тобою стоїть, по-хазяйськи спершись на швабру, огрядна тітонька-прибиральниця:

— От молодьож пішла! Ні стида вже ото, ані совісті! Бере отако і спить! І де ж ви, людоньки, думали? У бібліотеці!..

Ти очманіло зриваєшся з місця. Дивакуватого чоловічка — наче корова язиком злизала. А ти заснула. Писком у газету. А на розгорнутій сторінці тієї газети — чорно-білий портрет того дивакуватого чоловічка, підпис КІМ ПІК, дата народження, смерті і — простора, по-науковому розлога стаття…

— То я заснула?..

Огрядна прибиральниця вже ладна вбити тебе своєю шваброю:

— Господи Боже і всі святі Його, воно ще й огризається! А вночі ти що, курво малолітнє, робиш? Додому йди!

Ти йдеш. Хоча, ні, принижено й жалюгідно тікаєш. Кім Пік мертвий. І Кім Пік розмовляв з тобою. Який там квадратний корінь із 3764928?..

У тебе голова пішла обертом. Але заміж виходити ти не передумала.

Наближався день весілля. І отоді до справи вирішила взятися Енн Марі Скотт. Вона подзвонила тобі десь опівдні — ти саме була на роботі — і сказала, що «вам треба тактовно поговорити». Зрештою, вона твоя мати. І в кого, як не в неї, має боліти за тебе серце?..

Тож тобі не лишилося нічого іншого, як відпроситися з роботи раніше (Енн Марі Скотт та її зболене серце не звикли чекати) і під дивним, якимсь оцінююче-липким поглядом генерального директора, а заразом і власника видавництва (Андрій Олексійович, здається) вирушити до кав’ярні за рогом, де за столиком на двох за чашкою кави-американо сиділа Енн Марі Скотт. І вона одразу (тактовно) дає тобі зрозуміти, що мова піде про Влада, позаяк… з’ясувалися нові обставини стосовно… цього молодого чоловіка. Вочевидь, довго підбирала слова.

— Зрештою, він тобі… нікого не нагадує? — обережно (тактовно) цікавиться вона.

— А повинен? — ти зустрічаєш її у всеозброєнні.

— Він схожий на диявола! — трагічно вигукує Енн Марі Скотт. Тактовність як рукою знімає. На вас уже починають озиратися.

— Ні, це диявол трохи схожий на нього, — кажеш ти так само голосно, щоб озиратися перестали. — А Влад — це чоловік, якого я кохаю і, як би банально те не звучало, збираюся провести з ним решту свого життя.

Енн Марі Скотт нахиляється до тебе, судомно хапає тебе за руку:

— Послухай, в житті кожної жінки трапляється чоловік-диявол, — каже вона швидко-швидко, наче боїться не встигнути. — Такі чоловіки не схожі на інших, з ними ніколи не буває нудно, та й у ліжку з таким ніхто не зрівняється… — театральна пауза. — Але жоден чоловік-диявол ще не зробив жодну жінку щасливою!

— Тому що батьки не дозволили? — наївно перепитуєш ти.

Енн Марі Скотт розлючено губить рештки свого янгольського терпіння. Ти маєш два дні. Якщо за цей час не позбудешся свого «диявола», вона тобі більше не мати.

— А ти певна, що коли-небудь нею була? — спокійне, просте і відверте запитання.

Два дні. І вона навіть забуде те, що ти тільки-но сказала. Натомість ти отримаєш п’ятнадцять тисяч доларів у своє необмежене володіння, розпорядження й користування.

— Хочу тридцять, — і ти без докорів сумління кажеш їй те, що сказала батькам Влада, коли мова зайшла про гроші.

Енн Марі Скотт роздратовано підводиться. Риється у своїй брендовій сумочці без дна:

— Твій батько був такий самий! — на столик разом із м’ятою готівкою за каву падає якась картка з ім’ям та адресою. — Заради нього я навіть кинула батька Вітасика! Я кохала його. Та жити з ним не змогла. І ти не зможеш! Зараз він тут. Сходи подивися, на що згодом перетвориться твій Влад! Два дні.

Ти хапаєш її за руку:

— Мій батько — савант?..

— Пробач, — якась сила знову садить її на стілець. — Я мала б раніше тобі сказати. Але ж ні — і сталося так, як в одній з моїх дурнуватих книжок!..