Юрій Мушкетик - Юрій Мушкетик Крапля крові

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Мушкетик - Юрій Мушкетик Крапля крові» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 1964, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Юрій Мушкетик Крапля крові: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Юрій Мушкетик Крапля крові»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У романі «Крапля крові», відзначеному премією ім. М. Островського, йдеться про благородну працю радянських хірургів.

Юрій Мушкетик Крапля крові — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Юрій Мушкетик Крапля крові», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Тихо, ви. Людина живе. Вона чує. — І підштовхнув лікаря до дверей. — Вийдіть…

На мить Біланове обличчя закам'яніло. Здавалося, від напруги ось — ось закипить піт на його чолі. Та все це — лиш мить. В наступну він одним невловимим рухом здер в рук гумові рукавички, занурив пальці в йод. Далі він ловив порске серце оголеними руками. З ним, невидимі, ловили ще два десятки рук. Хвилина. Друга. Третя. І враз… Несміливо, сполохано стрибнув по екрану світлий вайчик. Побіг, покреслив білу лінію.

…Вони сиділи вдвох у кабінеті Білана. Олександр Кіндратович жадібно смоктав цигарку, втомлено відкинувшись на спинку дивана. На його обличчі блідими багрянцями погасав недавній страх. Та Олександр Кіндратович намагався приховати його, жартував:

— Так ти вже обійшов? Інкогніто, значить, без мене. Підкопуєшся.

— Під таку брилу підкопаєшся.

Білан вдоволено засміявся. І вже без усміху:

— Ну, й як?

— Все добре. Звичайно… Дещо… В кожного своє. — Холод дивився у вікно на двійко ластівок, що дрімали в гнізді. Вони виліпили його на карнизі, над балконом. Він дивився на них щоразу, коли приходив у цей кабінет. Вони — завжди отак, вдвох, тихі, голубливі. А поруч — ще одне гніздо. Ці завше сваряться. Щебечуть, вимахують крильцями. А потім, примирившись, зриваються і шугають у небі. Черкають крильми хмар, стрімко, каменем линуть униз.

Прокіп Гордійович так і не міг пристати до одної думки:

котрі з них щасливіші?

Він дивився на ластівок, а говорив про сьогоднішній обхід. Слово за словом виповів усе. Опріч того, що зринуло раптово, що мусив сказати на кінець.

Олександр Кіндратович слухав не перепиняючи. Неквапливо підвівся, поклав цигарку, пересів у крісло.

— Мабуть, так. Твоя правда. Тільки… Все це — дрібниці. Для цього є завідуючий відділенням. Лікарі. Розумієш… — Вони ніколи не ховалися своїми думками по темних кутках. Хіба що тоді, коли розмова зачіпала інтимні сторони життя. На тій темі обоє почували ніяковість, але водночас кожен зокрема шанупав у товаришеві таку делікатність. Та ще обминали розмовами стежку, котра веде до високої і химерної гори, що її честолюбиві люди називають славою. Стежка та дуже вузька, по ній призначено йти тільки поодинці. Вони обов гаразд розуміли це.

І то більший подив викликали сьогодні в Холода Біланові слова.

— Я поставив собі вищу мету. А от тебе не розумію. Чому відступив від серця? Скільки вже було зроблено! Невже не хочеш знову лікувати його? Ти ж знаєш: справжній хірург сьогодні той, хто оперує на серці.

«Видно, немало він пережив у операційній, коли покликав собі це в оправдання», — подумав Холод.

І вголос:

— Я вже тобі казав. Його треба брати не голими руками. Тому й відступився. Поки що. Але вже скоро… Я часто буваю на операціях у Колосова. Радив би й тобі…

— Колосов, Колосові Треба добирати свого методу. Тільки тоді — визнання. Та й… Ти гадаєш, Колосов — такий уже колос, — посміхнувся власному каламбуру.

— Ми разом морокуємо… Він вельми цікавився й твоїми спробами. От ходімо завтра…

Білан посміхнувся Холоду співчутливою посмішкою.

— Значить, під високу руку Колосова! Нам чорна робота, йому — слава. Не розумію. Прокопе, прикидаєшся ти трохи чи й справді… Бачиш, я вже маю дещо своє…

— От саме тому й приходь до гурту. Час вимагає з'єднати всі оці «дещо». То колись вчені ховалися по кабінетах. Перше, тому, щоб не вкрали винаходу, — хоч, правда, таке й тепер трапляється, — і друге, наукових відомостей було обмаль. Чоловік знав майже все, принаймні в своїй парафії…

— Ти наче з трибуни… От плюнь мені в вічі, не повірю. що тебе спонукає тільки загальна користь. А власний черв`ячок: слава, визнання — здох давно. Ну для чого лицемірити? Тоді скажи, що ти бачиш?

Оцим питанням Білан виштовхнув Холода за звичне, окреслене коло. Він відчував, що виводить товариша на хисткий плав, що чинить негаразд, але не відступався.

— Правду скажи!

Холод збагнув — хвилина ця не звична для них. Це вже не просто словесна змага. «А справді, що я бачу? Оте?..» Повагавшись мить, ступив на плав.

— Ти, мабуть, не повіриш… Ну, як би тобі… Мені завжди в останню хвилину допомагали люди. Маленькі, як ми звикли називати, — звичайні люди. Хоч звідки знати, хто з нас звичайніший. Так от: подихав я з голоду під Керчю, солдат розламав навпіл окрайця. Це був весь його запас. Замерзав у сорок третьому в ямі за колючим дротом, один чоловік пересунув мене на своє місце біля вогню. Часто, коли я дивлюся на розпластану на операційнім столі людину, я бачу когось із них. Я їм… Нехай це таки й високий штиль… Ще не віддав за тепло, за хліб, за життя. — Прокіп Гордійович помовчав, запалив цигарку. — А визнання? Кому не кортить вхопити цього пирога. Я теж гризонув би його. Тільки боюсь, щоб не попався гіркий шмат. Слава — любка вельми зваблива. Штовхає тебе в конфлікт з переконаннями інших людей, а часом і власними. Коли чоловік чогось доп'яв, вже власна персона і життя видаються йому ой якими значимими. Коли б згинув він — світ перевернувся б. А доля в його уяві — це дівчинка на побігеньках, секретарка. Може, вона й справді секретарка. Бо сьогодні ота свічка, про яку оце ми, світить одному, а завтра іншому. А час приспів такий, що свічку вже треба замінити прожектором. Та ще й таким, який би однаково освітлював і трибуну, й зал.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Юрій Мушкетик Крапля крові»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Юрій Мушкетик Крапля крові» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Юрий Мушкетик - Гайдамаки
Юрий Мушкетик
libcat.ru: книга без обложки
Юрий Мушкетик
Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана
Юрій Мушкетик
Юрій Мушкетик - Біла тінь
Юрій Мушкетик
Юрій Мушкетик - На брата брат
Юрій Мушкетик
Юрій Мушкетик - Яса
Юрій Мушкетик
libcat.ru: книга без обложки
Олесь Гончар
Юрий Мушкетик - Сердце и камень
Юрий Мушкетик
Юрий Мушкетик - Вернись в дом свой
Юрий Мушкетик
Юрий Мушкетик - Позиция
Юрий Мушкетик
Отзывы о книге «Юрій Мушкетик Крапля крові»

Обсуждение, отзывы о книге «Юрій Мушкетик Крапля крові» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x