Світлана Поваляєва - Ексгумація міста

Тільки уявити! Посередня, кондова, поширена серед різноманітних верств населення планети галюцинація завдяки його геніальній наполегливості перетворилася на справжнє параноїдальне диво!

Гапагавор навпомацки загорнув те, що нагадувало вишукано вирізьблені з дерева та цегли сполучені посудини, в свою улюблену оксамитову краватку, яку він навмисне почепив у вірному передчутті закінчення шедевру. З посмішкою відмітив про себе, що, пересуваючись обережно, - з рукою, простягнутою якнайдалі від закрученої на сто вісімдесят градусів голови з міцно заплющеними очима, і якнайближче до балкон, - він схожий на свого сусіда - сновиду. Так він дійшов до прочинених дверей балкону, і щосили викинув грудку густосинього оксамиту на вулицю. Разом з рукою, але мистецтво ж вимагає жертввввввввв!..

Звісно, якщо один просторово-часовий відтинок приклеїти безпосередньо до наступного без плавких переходів, вийде захопливо. Динаміка реальності створюється саме завдяки склейкам у стик… Тому ніхто не бачив, як чудовий галюцинативний витвір утнув у повітрі спіраль (саме таку, яку описує осінній лист або паперовий літачок) і впав на волосся перехожої дівчини. Так само ніхто не бачив, як рука Гапагавора відірвалася від галюцинації, описала в повітрі параболу, викинула перед самим тротуаром ядучо-зелене сальто-мортале і гепнулася в калюжу.

Музика надзвичайно сприяє динаміці довколишньої картинки, а музика саме і лунала: хтось жбурнув з балкону плеєр (імовірно, сусіда - сновида), і з його «вух» долинав чи то Garbage «І’m waіtіng for you», чи то «Cozmіc blues» Janіs Joplіn.

Визначити було важко - вочевидьки, в плеєрі поступово сідали батарейки.

Отже, дівчина провела рукою по волоссю і подумала: «Або я буду багачкою, або треба повідстрілювати ворон!». Називати ім’я дівчини нема потре би, бо хто завгодно здогадається, що подумати таке про галюцинацію могла лише Еля.

Еля спустилася в андеґраунд. Через присутність двох міліцаїв та масної тьоті з пикою тапіра, що стояли біля турнікетів, підземне довколище не здавалося ані оксамитовим, ані вельветовим, ані навіть велюровим. Еля зітхнула, і вирішила придбати синю пластмасову блямбочку на шкоду пляшці пива.

Трійця флегматично спостерігала, як Еля обмінює жетон на зелену стрілочку: не було причин для хвилювання, адже людей мало, і проскочити за кимось на шару непомітно Елі не вдалося б.

На платформі з’ясувалося, що потяг потрібного Елі напрямку стоїть на станції вже півгодини, людей у нього напхалося, мов ікри в жабу - невідомо як зачинятимуться двері. Еля заплющила очі, притисла до грудей вишитий бісером заплічничок і щосили занурилася у пальта, сукні, краватки, гудзики, - мов у щільно зім’ятий пластилін. Вона згадала сюжет з якогось науково-популярного фільму: самиця дельфіна стрімко спливала штопором з чималої глибини на поверхню… Людський пластилін всмоктав Елю. Всі змушені були вийти зі стану кататонічного ступору і заворушитися, аби відновити більш-менш зручні пози. У такий спосіб Елю пропхали аж до протилежних дверей, що на цій гілці ніколи не відчиняються. Еля приліпилася писком до скла - прямо в білий трафаретний напис: «Не прислоняться», і подумала, що «слон» українською буде «туля».

Не встигли всі знову вклякнути, як двері з гуркотом зачинилися - на платформу щось посипалося, підлогою щось покотилося, - задвигтіли вагони, і крізь слово «слон» підземна темрява замиготіла болотяними вогниками.

«… Наступна станція - Площа Люциганів». - прогавкала стеля.

Десь за спиною ліворуч блякла дівчина тримала однією рукою (схожою через фінічки аж до ліктя на яскраву тропічну рептилію) горішній поручень, аби не впав на коліна тих, хто встиг сісти. Інша рука з розгорнутою книгою Аве Ніглая «Монс і родзинка.

Сміх у пустелі. Між двох дзеркал» розгойдувалася перед носом пані Візаві. Іноді перечіплювалася сторінкою за густо нафарбовані й тому схожі на гребінці вії пані.

Еля відчувала волоссям на потилиці, як дівчина намагається читати: очі її ковзають в середині другого абзацу, мов рибки в акваріумі, що їх збовтує в кузові величезний камаз: «… і прийшов Ісус на гору, і мовив у натовп таке:…». Ось вполювали, вхопили за хвостик «натовп» і причепили канцелярською скріпкою: «… натовп таке: «Вас прийшло сюди послухати мене аж п’ять тисяч, і що, ніхто не спромігся взяти з собою канапок?!»

«Станція Рапайнамська Площа. Обережно, двері зачиняються. Наступна станція Атаса Збоченка.»…

Об’явами заклеєні стовпи («Пий - і схуднеш!»), вагони («Шпалєри для унітазів та санґінекотехнічне обладнання»), шиби зсередини («Духовні семінари з проблем тантричного сексу в умовах урбанізації та кінця світу. Семінари веде космотантричний секс-інструктор Анхра-Манью-Pіstols) і зовні («Шкарпетки більше не смердять! Новий підбілювач - проти тарганів і НАТО»), стіни («Нові протигрибкові лаки для гоління нігтів від Freddі!»), мармур («Салон МЕДЕЯ пропонує мед, лілеї та condoms з протизаплідними шипами!»), спи ни («Зоонекропедофіл!»), дзеркала («Сам ти копрофаг!»), - Елі аж голова розболілася…