Віктор Єрофеєв - Енциклопедія російської душі

— Хтось, не пам’ятаю, хто, сказав, що росіянин нахиляється до супу, а не підносить ложку до рота. Він підлещується до супу. Він плазує перед супом.

— Росіянин схильний до запозичень, — сказав Сірий. — Він — сама сприйнятливість.

— Російська істина виведена за межі російської людини. Вона не в ній, а десь там. — Мама звела очі до стелі.

— Бог створив росіянина для повчального прикладу. Росіяни в метро мають такий вигляд, начебто вистрибнули із себе.

— «Нічого» — насправді головне російське слово. Це поступка вічній поразці.

— А раптом і це стереотип? — знову злякався Сірий.

— Росіянами не стають, синку, — сказала мама. — Росіянами народжуються.

— Як це? Як це? — дивувався Сірий.

— Запитай у свого батька, — сухо сказала мама, намилюючи голову Сірого.

— Він не відповість, — переконано сказав Сірий. — Він лежить п’яний у канаві. На городі. Під тином.

— Він помре під тином, та поки що він виїхав у відрядження.

— Наш тато — розвідник?

— Наш тато — Генштаб.

— Я пишаюся своїм татом, — сказав Сірий.

— Він протверезіє і відповість, — машинально сказала мама. — Чому ти не миєш вуха? У нас, росіян, вуха виробляють велику кількість сірки. Російські вуха треба мити щодня. Ми — велика країна.

— Він не протверезіє, — насупився Сірий.

— Хай живе, синку мій, Росія! — сказала мама. — Немає на світі кращої країни.

— Правильно, — глибоко зітхнув син.

— От кажуть, — підхопила мама, — що в нас дороги погані. А справа ж не в дорогах, а в кліматі. Жодне шляхове покриття не витримує, — додала вона з гордістю.

— Та й узагалі, — сказав Сірий, піднімаючи голову, — у російській людині важлива не форма, важливий зміст.

— Російська людина складається вся зі змісту, — заперечила мама. — У неї форма відсутня.

— А як же тіло?

— Видимість. У російської людини немає тіла.

— Стривай, — Сірий наморщив чоло. — Що ти зараз конкретно миєш?

— Я мию твій життєвий зміст, — незворушно сказала мама.

— Зрозумів! — зрадів Сірий. — Тепер я зрозумів, чому всі російські тітки такі товсті.

— Вони повні життєвого змісту, — сказала мама. — Їм цей зміст ніяк не вгамувати.

— Знаєш, яка в мене мрія? — примружився син. — Я, коли стану великим, займуся докладним описом російської людини. Ми нарешті повинні зайнятися своїм самовизначенням.

— Думка сама по собі непогана, — погодилася мама. — Але біда в тому, що російська людина невимовна, вона не піддається опису, — мама розвела руками. — У цьому її відмінність від інших національностей.

— Я тільки боюся, — пристрасно вів далі Сірий, не слухаючи маму, — щоб із цього не вийшло торжество стереотипу.

— Лише дурні вважають стереотипи лайкою.

— Правильно, — зрадів син. — Я горю бажанням послужити російським людям у новому тисячолітті. Я хочу вивести формулу російської душі.

— Для цього треба багато їздити по країні, — сказала мама. — Треба об’їхати Росію уздовж і впоперек.

— Я об’їду! — закричав Сірий. — І тебе візьму із собою.

— Як добре! Тільки я не поїду! Я вже стара, мені пора на спочинок.

— Спокій нам тільки сниться, — відбувся жартом Сірий.

— Ану давай мити наші дорогі кінцівки! — наказала мама.

Сірий підняв ногу, тримаючи Петра Першого за руку.

— От чого росіяни не знають, — сказала мама, косуючи на Петра Першого, — то це власної історії. От коли він народився? Коли вмер?

— Коли народився, не знаю, а помер 1725 року.

— І чим він був знаменитий?

— Ой, матусю! — сказав Сірий. — Ну й запитання ти мені поставила! У нас ще історія не почалася.

— А по-моєму, вже скінчилася, — недобре посміхнулася мати.

— Не скажи! — стрепенувся син. — Росіяни ще всім покажуть.

— Так, нас бояться, бо є за що! — сказала мати. — І нехай бояться! Ми їм усім покажемо. А це що в тебе?

— Вавка. З гірки впав.

Не встиг я вбити Сірого, як усі хати стали цегляними. Деякі з них перетворилися на хмарочоси. Імпотенти стали коханцями. У найстисліший термін побудували Дніпрогес. Спалахнули мільйони лампочок Ілліча, навіть у тих місцях, де на них не сподівалися. Північні ріки самі по собі повернули назад. Кілери пішли в ченці; клерки — у медсестри. Охорона здоров’я сягнула висот. Росіяни кинулися в банки відкривати особисті рахунки. У них накопичилося стільки грошей, що вони стали допомагати продуктами та ширвжитком Індії, Індонезії, Анголі, Перу. Визвольні рухи затопили світ. Африка пішла російським шляхом. Спорудили мордовські табори для шпигунів та іноземців. Почалися показові процеси. Після довгої кривавої війни перемогли Гітлера. Захопили Східну Європу. Освіта вдалася. Землю нарешті віддали народові. На птахофермі «Маяк» виростили експериментального вічного гусака, який після того, як його з’їдять, воскресає з обгризених кісток, загорнених у скатертину, по команді: