— А де ж про красу?
— Будь ласка. «Є різні погляди на те, чи красива Росія. Самі росіяни зазвичай ставляться до Росії зі змішаним почуттям. До цього треба звикнути. З одного боку, росіяни вважають красу Росії бляклою і непоказною, у кращому разі наголошують на внутрішній принадності країни. Разом із тим вони вдавляться за свою вічну мерзлоту». Ну як?
— Я із задоволенням допоможу вам переробити ці думки.
КРАСНА ПЛОЩА
Красна площа — перевірка на вошивість. Якщо вона вам подобається, то ви стовідсотковий мудак. Якщо не подобається, то ви теж стовідсотковий мудак. Зачарований простір. На Красній площі багато святково зодягнених мудаків гуляє в різні боки.
— Вони начебто прийшли на парті, — каже мені Велика Американська Зайчиха.
Звичайно, мудаки зодягнені по-особливому. Дівчата, наприклад, люблять прозорі кофтинки. Красна площа — це зустріч Сходу й Заходу, що скінчилася поразкою обох сторін.
Кого росіяни вважають за свого?
Росіянин швидко розбирається, хто свій, а хто не свій. Свій — це той, у кого остовпіле обличчя.
ЦАРІВНИ
Сірий випав зі свого виміру. Сиджу й плачу, що вбили царя. Зате приємно, що мучили царівен. Охорона підглядала, як вони ходили надвір пісяти й какати. І кричала:
— Сідай навпочіпки, суки! Показуйте нам, робітникам, ваші царські сраки.
І ті показували, сидячи в білих снігах у кросівках.
— Знатні дірки, — дивувалися охоронці. — Не те що в наших наречених-засранок.
А маленька Анастасія навіть кінчала від таких розмов з робітниками, страшно хвилюючись грудьми, штормлячи всім тілом і плачучи, як чайка, під час сильного оргазму:
— Аморе міо!
Вона й дотепер живе на Уралі, зберігши для конспірації прізвище Романова.
КОЛЬОРОВИЙ ДЕЛЬТАПЛАН
— Куди ви поділися? — схвильовано запитав Сашко. — Що у вас із очима?
— З очима?
— Вони закотилися.
— Сашко, не треба! — мляво розлютився я. — Усе на місці.
— Ви його бачили?
— Ну.
— І як?
— Проліт. Та ні, нічого особливого.
— Тримайте себе в руках.
— Сашко, це те саме, що стоїш на балконі, внизу море й тисяча сонячних зайчиків.
— Ви там не дуже.
— Чайник-чайник, я — пролетів!
— Агов! Бережіть правоохоронні органи.
РАДІСТЬ ВІД ЧУЖОГО ГОРЯ
За всіх часів люди раділи чужому горю. Але багато народів навчилися це приховувати. Тільки не росіяни. Росіян не зупинить і смерть. Вони не вважають смерть достатнім приводом, щоб закінчити зведення рахунків. Вони й про небіжчика скажуть страшну гидоту. Дівки люблять, коли інших дівок кидають хлопці. Це в кайф. У найтеплішій компанії наречена із зубами бовкне подружці таку гидь, що обидві загойдаються від сильних почуттів. Росіяни взагалі люблять говорити одне про одного гидоти. Я й сам схильний до цього. У мене солодко завмирає серце, коли я дізнаюся про смерті в середовищі знайомих. Виникає навіть ейфорія.
Прикметною рисою росіянина є його здатність робити гидоти. Взагалі — капостити. У росіянина довкола всі винуваті. Він людина похмура.
Іноземці, загалом, мало що зрозуміли в цій країні. Найщирішими іноземцями я вважаю прикордонників, які росіян підозрюють у всьому і правильно роблять.
— Слава Богу, що це не я, — сказала мені старіюча популярна письменниця, довідавшись про смерть молодої акторки.
Ми сиділи на пляжі в Сочі.
— Таке відчуття, — вела вона далі, — що нашого життя стало більше. Ви так не думаєте?
РОСІЯНИН І РАДЯНСЬКИЙ
Багато тонких діячів вважають, що росіян дуже спотворив радянський час. Раніше вони були інакшими. Справді, розглядаючи дореволюційні фотографії, розумієш, що тип людини гойднувся не в кращий бік.
Особливістю групових портретів дореволюційної пори була помірна притомність і скромна адекватність.
Щоправда, люди бідних станів на фотографіях на вигляд були скуйовджені, а на різдвяних листівках — занадто вирячкуваті. Загалом же трималися вусато, східно, начебто не розуміли, хто вони такі, не збирали себе воєдино. Це був не розпад особистості, а її м’яка напів-відсутність.
За радянських часів групові портрети поступово змінюються у бік «морди». Морда — не просто грубість. Морда — обличчя нижчої проби. Його не жаль втратити. Морда — захисна маска, протигаз, спершу накинутий заради сміху, потім надягнутий від занепокоєння, після чого він приріс до обличчя і став наступальною зброєю. У мого знайомого, Віктора Павловича, морда, наприклад, цеглини просить, плечі — широкі, але похилі, а ручки — маленькі. Все це разом вказує на російську спритність.
Читать дальше