Юрко Сангал - Львівська пані

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрко Сангал - Львівська пані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Апріорі, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Львівська пані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Львівська пані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Твори монологічні, ще й, так би мовити, із народних вуст, з’являються в художній прозі нечасто, адже вимагають від автора граничного наближення до свого героя, перейнятості світом його переживань, думок, слів, учинків. І пропонований тут роман письменника й видавця зі Львова значною мірою відповідає цим критеріям. Але насамперед маємо вельми позитивне, енергонаснажливе чтиво, в якому життя галичанки-львівянки — від передвоєнного до нашого часу — постає у всякій можливій правдивості й химерності, трагічності й комічності.
Для широкого кола читачів.

Львівська пані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Львівська пані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А ще хочуть, аби Бог до нас приходив! Не приходить! Забув цей край, і мене разом з ним! Забув! Навіть не гляне на нас бодай одним оком! Я й сама не можу дивитися на ці п’яні пельки, які без кінця заливаються, а Божі свята для них лише нагода; не можу дивитися на ці очманілі, сірі обличчя з матовими очима — на це бидло, яке цурається панської шляхетності, на цих затурканих дуреп, які лише знають своє, а точніше, нічого не знають. Не можу! Знали б вони мого тата, який мав вісімдесят морґів поля! Вісімдесят морґів поля! Це вам не псяк собачий! Знали б вони мого тата…

І чого я тут так мучуся! І чого я тоді не поїхала в Канаду?! А таку мала охоту поїхати. Таку охоту! Конче треба було триста злотих на пароплав. Дорогу до пароплава оплачували самі емісари, які вербували наших людей до Канади. Було потрібно лише якихось триста злотих. Триста злотих! А я мала лише сто. І ніхто не хотів позичити. Ніхто! Навіть цьотка Марійка. А ще цьоткою називається! Як я її просила… Як просила! А вона, аби не дати грошей, все відмовляла, як то в тій Канаді нашим людям важко, а назад вже не годен приїхати… Знала б вона, як то справді буде важко… Тут. Недурно казали: хто не виїхав у Канаду, того потім вивезли на Сибір…

А всі так боялися того Сибіру, що не дай Боже! І не знаєш, за що туди можна було потрапити. Енкаведе! З такими довгими штиками, з голодними і злими пиками! На ногах не взуття мали, а якесь онуччя! А як несло від них… Ніс хоч як закривай — все одно не помагало. Кожен тільки й чекав, що незабаром мають за ним прийти. Бо завжди забирали, в чому був зодягнутий. Прийшли, оглянули хату, сподобалася — і господарів гайда на Сибір. Трамбували людей у вагони, як худобу. Якщо помер, то просто викидали з поїзда. Грудні діти вмирали, як мухи. І спробуй було тоді мати порядну хату! Зразу на тебе чекав Сибір. Нам сусіди дорікали, буцімто ми з глузду з’їхали — усіх вивозять, а ми ремонт затіяли. О, якби не цей ремонт, то поїхали б туди ж, куди й вони… Не один раз до нас заносилося це енкаведе. Подивилися, покрутили носом і поперли далі. Ніяк не знаходили нічого такого, що могло б загрожувати совєтській владі. І ремонт у нас два роки тривав, поки ця совєтська влада не встановилася у Львові. Спочатку вона встановлювалася переважно в центрі міста, в тих помешканнях, де пани жили. А потім їх налізло так багато, що міг стати «буржуєм» лише за те, що на ногах чоботи маєш. Такі дідькові часи були. А хати можна було так само легко позбутись, як і дістати. У війну ніхто нікому нічого не доведе: чи то твоя хата, чи не твоя. Кожен жив там, куди міг залізти. Перед тим, як перші москалі мали прийти, багаті жиди позоставляли свої хати і повтікали хто куди. Хто в Англію, хто в Гамерику. А біднота, яка мешкала в пивницях, так і похапала собі хати — кому яку вдалося. І як то воно є… За Польщі жиди тішилися перед поляками, приказуючи: «ваші уліци, а наші камєніци». Себто доми жидівські, а назви вулиць — польські. Але прийшов Гітляр — посік одних, прийшов москаль — побив других.

І чого тільки не творилося в цих краях! Як німець пішов, а другий москаль ще не прийшов, то два дні в місті панували поляки. Ніколи я ще так близько не відчувала смерті, як в ці два дні. Ніколи! Поляки вбивали усіх українців, які тільки появлялися на вулиці. Усіх!

Знайомі поляки попередили нас, аби ми ані носа не висували, й аби найбільше стереглися тих, які носять пов’язки на рукавах. Я лише вийшла на балкон, як наш сусіда Боньо наставив на мене фузею, та й кричить, що зараз встрелить мені в голову. Заледве встигла шмигнути назад. Маєш Боня! Завжди був такий нещасний, навіть ходити не міг по-людськи, бо зроду не мав п’ят на ступнях. А пов’язку собі так само начепив… І ще смів мене лякати, кривий ідійот! Наші люди в камениці не знали, як вже й рятуватися. Найближчі сусіди згуртувалися в нас на квартирі, забарикадували двері, що зразу і не виб’єш, взяли в руки сокири й ножі, та й чекали своєї долі… А це чекання було таке тяжке, що серце могло розірватися від найменшого руху на коридорі. Як наступного дня застукали в двері, то я вже гадала: це все… Та чую голос Боньової жінки: «Не бійтеся! Це я. Я принесла дєтского печення. Не бійтеся!» І справді, висипала на стіл цілий фартух печива. Е, гадаю, не може бути, аби Боньова жінка просто так принесла печива! Та коли за деякий час енкаведе допитувало нас, хто в камениці носив пов’язку, то ми Боня не видали. Але пізніше його все одно заарештували, бо знайшли списки, в яких і він числився… Такі були ті два дні польського панування, що лише священики з церкви Юра хоронили півтори тисячі наших людей. І чого тільки не творилося в цих краях! Коротке життя, а так важко його прожити.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Львівська пані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Львівська пані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Львівська пані»

Обсуждение, отзывы о книге «Львівська пані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x