Міла Іванцова - Ключі від ліфта

– Іноді тільки такі моменти допомагають мені над чимось замислитися в житті, подумати над якоюсь ситуацією. І стоячи або сидячи в цьому темному ліфті, нічого не залишається, як розмова з самим собою. У дитинстві мріяла застрягти в ньому перед школою, але так цьому бажанню і не судилося збутися.

– А знаєте, що в США роблять адвокати, якщо застрягають у ліфті? Радіють! Бо це – гарантований дохід. Включають опцію секундоміра у мобільному і починають рахувати, скільки саме вони перебувають у застряглому ліфті. Тамтешнє прецедентне право у ряді штатів виробило практику: 6 хвилин – 14 тисяч доларів відшкодування по суду, 15 хвилин – 35 тисяч доларів і т. д. Але все ж таки «вартість страждань» визначає суд. І зазвичай власник будівлі та потерпілий підписують мирову угоду, не чекаючи суду, бо власнику вигідніше заплатити, ніж потрапити в комп’ютерну базу даних. Адже факт, що в будинку постраждав мешканець, може різко знизити ренту.

– А я колись у Мангеттені в одному з престижних будинків початку ХХ сторіччя їхав у ліфті, який працює не на електриці, а завдяки противазі. Треба було тягнути трос, щоб ліфт рухався. Кабінка ліфта невеличка. Окрім ліфтера ще двоє-троє людей вміщаються. Трос проходить усередині кабіни. І не один, а два. Тягнеш за один – їдеш угору, за другий – униз. В ідеалі його тягне ліфтер, але в деяких будинках – самі пасажири. Це не важко, і на такий випадок на спеціальній поличці є спеціальні рукавиці. Ліфт їде повільно і надійно.

– Батько згадував, що старі київські ліфти звалися «підйомники», ліфтер (такий солідний дядько у формі) їхав разом із клієнтами – натискав кнопки, відчиняв двері. Звісно, ліфти були тільки у VIP-будинках – то був люкс неймовірний! Подекуди збереглися ще ті перші кабіни – на двох. Бо ліфтер «брав на борт» лише одного пасажира… А в 1970-ті роки такі ліфти були предметом цікавості – ми бігали дивитися їх, каталися. Був такий манюній ліфт у будинку на Леніна, теперішній Богдана Хмельницького, як увійти в арку біля зоомагазину. Але в 1970-ті й 1980-ті чомусь більш знаний був ліфт «на Карла Маркса», себто на вул. архітектора Городецького, правіше від метро. І саме той під’їзд першим закрили на домофон його мешканці – набридли відвідувачі. А ліфт на Свердлова, себто Прорізній, був менше розкручений, тому туди можна було вільно потрапити навіть у нещодавні часи. А тепер туди теж чорта з два втрапиш! Цілуватися було в них добре, особливо якщо застрягнеш. Особливо, якщо спеціально зробиш так, щоб ліфт зупинився між поверхами… Вигадливі кавалери спеціально вели баришню показати якусь цікавинку. Вона не здогадувалася, про що насправді йдеться. Чи здогадувалася, але вдавала, ніби не розуміє. Далі заходили в ліфт, і під час руху треба було ліктем (не промахнися, хлопче!) непомітно натиснути кнопку «Стоп». «Ой, яка пригода!» – кліп-кліп очима… Отоді й починалися поцілунки:)) А мешканці тих будинків, нерозумні, сварили цілувальників.

– Е-хе-хе, в ліфті відкривається стільки можливостей, якщо пощастило застрягти з красивою дівчиною! З нетерпінням чекаю цього моменту, а якщо ні хріна не дочекаюся, доведеться самому постаратися! І не потрібен мені ніякий ліфтер у рукавицях! :)

У відділку міліції, куди доправили Ігоря, панувало веселе здивування: черговий наряд не міг заспокоїтися, тому що у валізі, яка була в ліфті разом із затриманим, виявили сім поспіхом обгорнутих махровими рушниками пляшок віскі та у великій пласкій кишені – акварельний малюнок у рамці під склом, що навряд чи становив велику мистецьку цінність.

– Чувак, ти що – придурок?! Ти з вигляду наче нормальний, – допитував Ігоря через ґрати його тимчасового помешкання черговий, розмахуючи перед ним видовженою пляшкою з рідиною кольору розбавленого коньяку. – Наряд викликала сусідка, бо двері поруч були відчинені, хоча сигналізація чомусь не спрацювала. А ти тепер чекай – господар приїде, накатає заяву і сядеш, придурок! Підеш на зону через сім пляшок бухла!

Ігор мовчав. Мовчав, бо вже взагалі нічого не розумів, не міг скласти докупи дівчинку-провидицю, чарівний блискучий ключ, сплановану з Льовкою задля адреналіну авантюру, завислий ліфт, нестямно довгий та бентежний поцілунок із незнайомкою, котра щойно пішла від чоловіка, її валізу на коліщатах та якесь пограбування, а до того ж – ці пляшки… Навіщо жінка, йдучи від чоловіка, забирає коньяк, чи то пак віскі? Щоб дошкулити колишньому? А може… може, справді, немає ніякого чоловіка, а вона просто злодійка?! Красива сучка, що підставила його, рятуючи свою дупу? Але… Але хто ж це виносить із чужої хати пляшки з алкоголем та махрові рушники?! Абсурд… Повний нонсенс… Не по-жіночому це якось. І взагалі…