Олесь Ульяненко - Квiти Содому

Тоцький дочекався, коли я впораюся з шоколадом. Узяв серветку і витер мені губи. Вологі пучки на моїх перепалених губах. Я хотіла, щоб усе закінчилося швидше, оці приготування, все оце. Мабуть, думала, коли я виросту, зроблюся великою і цицьки у мене будуть, як у Інгрід, я поводитимуся інакше. Але нічого не трапилося. Я повернулася додому. Тоцький навіть не просив, щоб я нікому не розповідала. Кому? Моїм заплішнявілим маразматикам. Ротиславу?… Я обманулася чи була обманута. Аби не телефонний дзвінок.

— Що… Я ж тобі говорив… так, я тобі говорив, а ти забув, що з очка у нього вирізали канділоми… Хороша хохма. Так. Паскудний хлопчисько не хотів одягати резинки… Це точно з тієї вечірки. Угу. На пароплаві. От погань пішла, а не діти. Все, пока. Пока!

Він говорить, що у мене беладонові очі. Беладоновий блиск. Потім довго щось розповідає. Беладона щось типу якогось там наркотику чи отрути. У деяких людей очі такі від природи, роз'яснює він, поки десятилітній Максим стягує з себе шорти, сорочку, труси і починає повзати по підлозі під цинковим світлом пюпітрів. Потім він витягує штуковину, тверду і набряклу. І я починаю акуратно смоктати. Спочатку саму голівку. Заганяю собі член у рота по самі яйця. Він довго не кінчає. Я чіпляю на себе ділдо. Максим накидає коло за колом. На верхній губі вискочив червоний прищик. Запітніле чоло з прилиплими каштановими кучериками. Дорослі очі. Злі й ревниві. Максим розвертається і крутить попкою. Тоцький стогне, зводиться. Член калатачкою розхитується з боку на бік. Тоцький стогне ще раз, як людина, що не може стримати бажання, але на шляху якась перепона. Я кладу його на спину і входжу різко, майже по-чоловічому. Все відразу стає на свої місця. Чиста глянцева картинка, на тлі котрої чомусь зарухалися фігурки. Коли все закінчиться, ми втрьох будемо мило обідати, а Максим пектиме злим і дорослим поглядом картину на протилежній стіні.

У Тоцького одні розмови про секс, їжу і красиве життя, і я згодна з ним, бо все це дається йому не легко. Він не говорить розумними словами, але ніколи не буває грубим. Він говорить: те, що ми робимо в чотирьох стінах, то нічого. Трохи не на нюх закону, але користь є і тобі. І мені. І тим же хлопчикам та дівчаткам. А от один його знайомий роздягався і ходив по селу, уявляєш. По селу, з стоячим членом, обв'язаним червоним бантом. Що було? Та попарився в психушці. Перекинувся на олігофренів, сів на голку і пропав з кінцем і кінцями.

Видавалося, Тоцький розгризав чуже життя, як зараз пожирав омарів. Ми разом півроку. Нас таких багато у Тоцького. Багато різних. Все у житті, що випадає вам, виглядає як випадковість. Найбільшою таємницею свого життя є ти сам. Найбільша нудота — це інтим, тому його і тримають в таємниці. Тому він такий привабливий, але там нічого немає, там порожнеча. Запах кислого поту і порожнє вікно у нічне небо. Я не довго звикала до того життя, що влаштував мені Тоцький. Я лише змінила в своїх зорових слайдах інтер'єр, і не більше. Світ, в якому я жила, так і виявився неіснуючим. Щоб вийти з цього ув'язнення, треба позбутися всього чи всіх. Матір, Тоцького, діда, бабу… Я ще не мала точного плану, але не бажала помирати, а з заклинанням від радості я думала про те, як увійду в новий світ, у свій світ без них. Нехай хоч до ноги повиздихають, що завгодно трапиться з ними: чи дід мій склеїть ласти від запору у нужнику, а баба захлинеться своїм сиропом від кашлю, а Тоцького спаралізує інсульт на черговому хлопчику чи дівчинці. Я бажала, щоб вони зникли, пощезли. І весь їхній грьобаний світ.

У Зосі смерділо все: шкарпетки, велюровий піджак, вишукана англійська білизна. Зося стильно чистий, з вишуканою мовою, анітрохи не манірний, легкий на язик і поступки. Він не приховував своїх нахилів і завжди заявлявся у супроводі молодих хлопчиків та дівчаток. За собою Зося таскав оператора з портативною кінокамерою. Так у них виникла думка запустити, для хохми, кінопрокат. Далі домашнього проглядання не пройшло. Це не подобалося самому Тоцькому, але подобалося Зосі. Вони мали з того неабиякий зиск.

Мені, в якомусь сенсі, поталанило, бо решта дівчат і хлопців потрапляли, збувалися з рук, як потрібний товар. Хлопчики користувалися попитом у колишнього відставного смершівського браття. Дівчаток брали цнотливі депутати, чиновники і таке інше. Спочатку вони замовляли оті кляті плівки, розбуджували уяви, переконували себе, що нічого протилюдського не творять. Скоти скотами, а комплекс виховання — страшна штука; колись вони перевиховували мільйони людей, завалюючи цю крашу трупами, зараз вони переконували себе, що можуть цим ласувати. Я навіть дивом дивувалася, що витворяють у ліжку ці пердуни, що й посрати могли ледве-ледве, і то з допомогою спеціального пристрою. Лишилося тільки здогадуватися. Вони навіть влаштовували бійки. З ціпками та кулаками вони виборювали право першої ночі. Бац ціпком по рябій лисині. І Сан Ванич простягував ноги або надовго відправлявся до шпиталю, де підтікав, забутий, різними нечистотами, тоді як родичі вже рвали зубами спадок.