Тетяна Пишнюк - Гра в королеву

— Її звати…

— Я пам’ятаю, — перебила Марусю.

Жінки напружилися. Лара піднялася кількома східцями нагору, пройшла мимо столика з парою, не звертаючи жодної уваги, попрямувала до туалету. Вони збагнули її задум.

— Може, не будемо псувати цю ідилію? — Валя кивнула на пару і глянула по черзі на подруг. — Ну, це я так, на всякий випадок запитала. Судячи з ваших бузь — даремно.

— Валюшо, не будь занудою. Тут подруга пропадає, а їй чужої ідилії шкода. Тим паче, — підняла брови, — не знаю, як у нього щодо дружини — а в Маші є чоловік. А навіщо жінці два мужчини? Запитую тебе, професорко!

— Чекай, ти запитуєш мене конкретно про цю пані чи загалом — навіщо жінці кілька чоловіків?

— А ти знаєш відповіді? — примружила очі Світлана.

— Ну, принаймні, ми можемо про це поговорити…

— Тобто, про полігамію?

— Можемо й про це…

— Дівчата, знайшли тему. Про полігамію знають навіть діти… — втрутилася Маруся.

— І яку ж креативненьку темку запропонуєш? — намагалася відволікти її погляд від жаданого суб’єкта.

— А чи не поговорити нам про телегонію, поки Лара з туалету вийде? — запитала зумисне манірно, таки відволікшись на подруг.

— Боже, де ти нахапалася таких слів?

— А ти, Свєтік, не знала слова «туалет»? — усміхнулася грайливо.

— Я не знаю твого другого слова. Може, то який матюк?

— Ні — то не що інше, як віддалене народження.

— Тобто народження за кордоном?

— Усе значно складніше. Ви знаєте, яку важливу роль у нашому житті відіграє перший чоловік? — Маруся зробила серйозний вигляд і заклала ногу за ногу. — Правильніше, не сам чоловік, а той клятий набір хромосом, який хромосомоносці дарують жінкам. І ось через багато років можуть народитися зовсім несподівані діти.

— Тобто — несподівані?

— Ну, наприклад, чорношкірі. Якщо, звичайно, колись був сексуальний контакт із негром.

— Господи! Навіщо ти нас залякуєш? — запитала Валя.

— Ану ж бо, детальніше… — аж піднялася Маруся. — Був контакт?

— Та ну тебе, — розсміялася жінка. — Твої фантазії безмежні…

— Фантазії? З приводу чого?

— Ну, насамперед, із приводу несподіваних дітей…

— Стривай! Наукового пояснення цьому явищу нема, — вже серйозно захопилася розмовою Маруся. — Але в природі існує багато чого такого, що наука ще не може пояснити. Любителі собак, хто займається цим професійно, про це явище знають давно. Якщо породиста сука хоч раз пов’яжеться із псом-космополітом — чистокровного потомства ніколи не буде.

— Як не буде? А якщо вона після цього пов’яжеться з якимось псом-чемпіоном?

— Ніякі пси-чемпіони не допоможуть! Змінюється хромосомний набір.

— Ну добре… Це собаки… Але ж у людей усе відбувається по-іншому.

— Телегонія поширюється і на людей. Тільки в яскравішій формі. Мені під великим секретом показали один матеріал про те, як КДБ розслідував цей феномен. Радянські люди дізналися про телегонію після перших фестивалів молоді та студентів і міжнародних змагань. А що було після Олімпіади-80! Наші жінки після разового сексу з неграми через кілька років, уже будучи заміжніми за нашими чоловіками, несподівано народжували чорношкірих дітей. А кілька провінційних дівчат, які обслуговували олімпіаду й теж не втрималися від спокуси, стали бабцями онуків-мулатів. І це при тому, що їхні доньки з тієї провінції і не виїздили. Отже… — Маруся раптом підняла погляд і замовкла.

Жінки теж притихли, як на прем’єрі. Актриса була одна, але їхня. І вони хвилювалися за дебютантку. Лара вже минула стіл із закоханими, й дівчата подумали, що та, злякавшись, відмінила виставу. Але раптом вона різко повернулася, пригледілась і, наче до рідної, кинулася до Маші.

— Маша?! — вигукнула радісно. — Машуню, дорогенька моя! Яким вітром у нашому «Барабані»?

— Барабані? — не зрозуміла та.

— Я маю на увазі кав’ярню… — розвела руки. — Ось цю… Ти хіба не знала, що це «Барабан»?

— Ні, не знала, — не могла отямитися жінка.

— Ой, які розкішні квіти!.. — притулилася носом до троянд. — Даю на відсік голову, що їх подарував мужчина, — кокетливо глянула на партнера.

— Мужчина… — розгублено дивлячись на Лару, напружено згадувала її.

— Але не чоловік? Так? — не очікуючи відповіді, додала: — Чоловіки з роками втрачають почуття романтизму і набувають здатності лише по десять разів на добу заглядати в холодильник. Так, Машо? Твій також помілів душею, поширшав у талії? Тепер він згадує про тебе лише за власної потреби? Сумно… Але таке трапляється з чоловіками. І не завжди ми винні у цьому. Вони самі вибирають собі долю споживати — нашу вроду, наш інтелект, наші таланти та вміння. І коли вони вже думають, що приручили нас, укоротили поводок до мінімуму, в нас прокидається відчуття протиріччя, протесту, ми хочемо вирватися з того кола, яким нас водять без нашої на те згоди, — підійшовши до Маші, по-свійськи обняла її. — Я так тебе розумію… Це твій вибір? — показала очима на чоловіка.