Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

На моїй візитці, якщо розібратися, взагалі все написано з помилками, найправильніше було б просто викинути всі ці візитки й купити замість них, скажімо, лоток перепелиних яєць, це принаймні корисно для здоров’я. Електронну адресу свого колишнього коханця я відразу ж запам’ятала, ще коли він обережно, щоб не тріснуло, виводив її тоненьким пензликом на картатій шкаралупі.

Так от, на моїй горе-візитці написано, що працюю я у відділі звільнень КРІСа-2, тобто єдиної в нашому місті, а тому і найкращої щоденної газети.

Перші серйозні праці з теорії галицького сепаратизму, написані в Тигирині, припадають на період самвидаву, тобто приблизно на 70-ті рр. XX ст. Уже тоді найбільш прогресивні історики та теоретики ідеї усвідомлювали, що навіть за умови швидкого краху імперії та здобуття Україною незалежності гармонійне співіснування Сходу і Заходу країни в межах однієї держави неможливе. Дехто з дослідників спрощував проблему, зводячи її до суто мовного питання. Це стосується зокрема рустикальних поглядів теоретиків ТРУБЗ(є). Але анахронічність їхньої позиції сьогодні очевидна, здається, навіть їм самим, і дотримуються вони своїх поглядів тільки за звичкою, із впертості чи інших незрозумілих причин. Про це яскраво свідчить масовий перехід членів та прихильників ТРУБЗ(є) до ТРУБЗ(нє) та ЛРУБЗ(нє), який рано чи пізно неминуче призведе до саморозпуску партії з причин недостатньої чисельності.

Попри бурхливий розвиток ідейних засад галицького сепаратизму у ранні 90-ті, на сьогодні ще не розроблено стрункої системи поглядів та теоретичної бази, необхідної для початку реалізації ідеї на практиці.

Найкраще досліджено історичний аспект сепаратистської теорії. Тут усі переважно сходяться на твердженні, що ідея бере свій початок у прадавні часи. Першим сепаратистом був засновник Тигирина, який хотів об’єднати довкола міста всі західніші території, аби відокремитися вздовж річки Збруч. Один час на шпальтах КРІСа-2 навіть друкувався нібито знайдений одним із дослідників рукопис, приписуваний засновнику, де було чітко аргументовано всі основні засади сепаратизму, але мова цього рукопису була надто невміло стилізована, і на вимогу обурених фальшивкою читачів довелося припинити публікації.

Необхідність реалізувати ідею сепаратизму саме зараз теоретики пояснюють необхідністю інтегруватися у західні структури, які, на їхню думку, набагато краще сприйматимуть меншу і компактнішу державу, зате побудовану на засадах європейської демократії та мовно однорідну, ніж державу в сучасному її вигляді, коли між окремими областями немає ні світоглядної, ні мовної єдності.

Наразі коло теоретиків цієї ідеї сконцентроване серед дописувачів КРІСа-2, і всі нові праці та концепції, які з’являються, висвітлюються на сторінках часопису. КРІС-2 в особі пана Фіалка організовує наукові семінари з питань галицького сепаратизму, здійснює критичний відбір праць для публікації, підтримує молодих дослідників питання. Спеціальна сторінка газети щодня висвітлює всі актуальні новини на цю тематику.

Дискусійних моментів існує чимало.

По-перше, засоби досягнення мети, тобто як саме відділити Галичину від великої України. У поглядах дослідників чітко простежуються два основних напрямки, так звані «революційний» та «конституційний». Прихильники першого вважають, що досягнути мети вдасться лише шляхом збройного перевороту, тому пріоритетними завданнями ТРУБЗ(нє) є формування боєздатної армії, закупівля зброї та розроблення стратегії. «Конституційники», навпаки, переконані, що потрібно йти шляхом захоплення влади в парламенті і створення впливової більшості. Прихильники мирного розв’язання мотивують свою позицію тим, що такий шлях більше відповідає прийнятим у сучасному цивілізованому світі методам боротьби. «Революційники» ж вважають своєю перевагою чіткіше сформульовані уявлення щодо термінів досягнення поставленої мети. На їхню думку, підготовку революційного перевороту можна здійснити протягом найближчих п’яти років. За умови, що всі партійні фінанси будуть спрямовані тільки на це. «Конституційники» не наважуються навіть приблизно оцінювати період часу, необхідний для реалізації ідеї їхніми методами. Протистояння «конституційників» і «революційників» наразі зайшло у глухий кут, і їхня дискусія точиться на суто теоретичному рівні.

Паралельно теоретики ідеї обговорюють і основні засади майбутньої держави. Тут знову ж таки можна виділити два основних напрямки дискусій під умовними назвами «автономники» і «полонофіли». Перші дотримуються думки, що відділена Галичина повинна формувати власну державність, другі вважають, що вигідніше було б приєднатися до Польщі на правах автономної республіки. Аргументи перших в основному політичні, полонофіли ж оперують здебільшого економічними факторами.