Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

Політичних сил у нашому місті три. Тигиринський рух у боротьбі за єдність, програма якого закликає до об’єднання всіх політичних сил України, як проурядових, так і опозиційних, в одну, скасування розбіжностей у політичних програмах, відміни поділу країни на області та райони і зосередження всіх сил на прискореній українізації східних областей. Скорочено партія називається ТРУБЗ(є). Вона має фінансований канадською діаспорою всеукраїнський друкований орган «Титла» і харизматичного лідера з дисидентсько-табірним минулим. Доволі низький рейтинг цієї партії навіть у західних областях країни не в останню чергу пояснюється одним із пунктів програми втілення прискореної українізації східних областей: з цією метою після перемоги партії на виборах планувалося практикувати масове переселення сімей із Західної України на схід і навпаки. В ході тривалих внутрішніх дискусій члени партії трохи змінили цей пункт програми й обіцяли, що таке переселення буде тимчасовим — «максимально на п’ятдесят років». Але й після цього рейтинг партії не підвищився, мабуть, щось і далі не влаштовувало виборців.

Друга політична сила — Тигиринський рух у боротьбі за неприєднання, скорочено ТРУБЗ(нє), програма якого закликає до виходу Галичини зі складу України й утворення автономії зі столицею в Тигирині. Ця партія має високий рейтинг у двох регіонах — самій Галичині й на Донбасі, де чомусь також дуже багато людей прагнуть, аби Галичина від’єдналася. У самому Тигирині рейтинг ТРУБЗ(нє) міг би бути й вищим, якби не конкуренція ЛРУБЗ(нє), партії, яка бореться за аналогічну автономію, але зі столицею у Львові. Ходять чутки, що рано чи пізно ці два політичні блоки об’єднаються, і такі спроби неодноразово робилися перед виборами, але жодна з партій не готова йти на компроміси у питанні майбутньої столиці від’єднаного краю, тому домовитися не вдається.

Третя політична сила — Партія землеробів, яка свого часу об’єдналася з комуністами і створила численний блок, електорат якого складається насамперед із сільського населення, а також мігрантів із села до міста. Останнім часом партія землеробів стабільно охоплює найвищі позиції в політичних рейтингах, а її представники обіймають відповідальні державні посади і представляють еліту українського бізнесу. Ходять чутки і про те, що кожен керівник міського і районного, вже не кажучи про обласний ранг, мусить стати членом Партії землеробів, якщо хоче залишатися на посаді, навіть якщо досі його політичні погляди були іншими. Можливо, ці чутки трохи перебільшені, але я особисто не чула про жодного мера міста, директора великого підприємства чи губернатора області, який не був би членом цієї партії. Тому в пресі часом можна зустріти замість назви Партія землеробів скорочений варіант — «просто Партія», або іронічний варіант Партія землефобів, на останнє члени партії чомусь ображаються найбільше. Навіть на значно більш радикальні, як на мене, звороти — «правляча партія» чи «партія, що веде», ще не подавали до суду, зате щоразу, коли в котрійсь із публікацій з’явиться Партія землефобів, позов практично гарантований. Можливо, відлякує іншомовний корінь, можливо, його просто неправильно розуміють, а може, так трапляється випадково.

Наш Інвестор, як неважко здогадатися кожному, хто уважно читає КРІС-2, входить до ТРУБЗ(нє), і його політичні амбіції на даному етапі сягають об’єднання ТРУБЗ(нє) із ЛРУБЗ(нє) під його, Інвестора, керівництвом, з метою стати мером Тигирина, а в майбутньому балотуватися до Верховної Ради. Подібні амбіції має і керівник ЛРУБЗ (нє): крісло мера Львова, а потім депутатський мандат у Києві. Тому домовитися обом лідерам наразі не вдається.

Існує певна закономірність між кількістю візиток і їхнім практичним застосуванням. У мене є ціла колекція візиток, часом навіть дві чи три від тієї самої людини, жодна з яких точно ніколи не знадобиться. Натомість координати людей, з якими я спілкуюся часто, переважно записані на чому завгодно, крім візиток. Найбільш екзотичним ерзацом візитки з моєї колекції є перепелине яйце з акуратно виведеною на шкаралупі електронною адресою одного з моїх колишніх коханців, з яким ми досі листуємося і який зараз працює за контрактом в Австралії.

Особливо дратує, коли люди змушені дописувати щось на звороті своєї візитки. Особливо якщо це люди з категорії тих, чиї візитки у мене є в кількох примірниках, а це переважно відомі люди, яким не випадає відмовляти у бажанні залишити мені черговий екземпляр, як не випадає і дорікати їм поганою пам’яттю, спробуй пам’ятай усіх, коли щодня роздаєш пачки візиток, а їм, своєю чергою, не випадає не дати візитки черговій журналістці: відомі люди повинні дбати про свою відомість, точніше, пильнувати, щоб їхню відомість вчасно пригадували журналісти. Для цього існують спеціальні методи стимуляції журналістської активності. Наприклад, дописування на звороті візитки номера мобільного на знак особливої прихильності, чи зміненої електронної адреси, або ж нової поштової адреси (бувають і такі фанати). Доводиться мовчки стояти поряд, почуватися по-дурному, чекати й усвідомлювати, що все це тобі на фіг не треба і що на твоїй власній візитці випадково надрукували з помилками і телефон, і електронну адресу, а більше ніяких адрес там просто не надрукували, тому теоретично тобі теж варто було б дописати правильні дані, але робити цього ти, ясна річ, не будеш.