Олесь Ульяненко - Вогненне око

Здесь есть возможность читать онлайн «Олесь Ульяненко - Вогненне око» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вогненне око: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вогненне око»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Олесь Ульяненко (справжнє ім'я Олександр Ульянов; 1962—2010) – найрадикальніший і найжорсткіший, скандальний і непередбачуваний український письменник, автор понад 20 романів. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки: «Сталінка. Дофін Сатани», «Жінка його мрії», «Квіти Содому» і трилогія «Ангели помсти».
У романі «Вогненне око» (1999) із вражаючою достовірністю зображено цинічний і жорстокий абсурд української дійсності 90-х років минулого століття. Це і всепереможні у своєму безглузді і жорстокості злочинці брати Роздайбіди, і не менш злочинний міліціонер Гільмедов, і представник корумпованої верхівки полковник Кравченко… Це твір про злочин і безкарність, в якому із жахливими подробицями змальована «нечистота та розклад людського буття».

Вогненне око — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вогненне око», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Зранку надворі сиза паволока й сонце. Терпкий тиск у скронях не нагадував про учорашнє. Зранку сонце, куля його драглисто переливається у високості. Він, не дивлячись на заснулу в кріслі жінку, вийшов без охоронників на узґанок. Вчорашнє – маячня, не треба навіть переживати біль. Різуни віддали честь: «Її задавити?..» – «Нехай спить…» Гелікоптери мушвою збилися докупи рівним косяком, дрібнячи віспинами перерізаний горизонтом вилинялого степу купол сонця; і він, споглядаючи згори на квадратики будинків містечка, замилувався латунним віддихом сонячних полисків на вікнах, де люди готувалися до свята. Комедія, та й годі… З комедії все починається, а закінчується невідомо як, – може, трагедією, а може… Словом, легкий, тонкий, мов промінь, бризк пойняв його захватом перед дійством; підійшов охоронник: «Усе готове, ваша честь…» – «Ну, ще ранувато, хай наїдяться вдосталь, може, там поділимося…» – Куций палець ткнув у землю, і чи не вперше різун здивувався легкості того поруху. А Віталій знову повернувся думками до жінки – дебелої самиці, яка спала, засунувши пальці між ноги, гола на кріслі; а ще пам'ятав, тупо смакуючи перемогу, – врозліт, чорними ластівками брови, видовжені бліді обличчя, де ледь проступав рум'янець, – місцева аристократія. Проте чаклувало слух ударами шаманського бубна дзижчання гелікоптерів. Але цей глибокий колодязь пам'яті? Що більше ти плюєш у нього, то більше змушує Провидіння пити з нього. Диктатор повернувся спиною – рано ще, хай на ніч. Хай вони сплять, забзділі під повстяними ковдрами, роз'їдені люесом, притамованою педерастією… А річ, власне, не в тім, а кому як покладено на цім світі. Тьху – не солов'ї, а круки зараз летять на згарища. Лжа, все лжа.

Почалося начеб з оказії; десь падало на осінь, важку жіночу Покрову, – з'явилися в містечку брати Роздайбіди: куці, кремезні, мов степові коні. Вони вийшли з боку вокзалу, вибудуваного ще за часів царату, коли межу землі урізали перед самим порогом і патякали про волю. Роздайбіди ступали, підтримуючи одне одного плечима, дико випинаючи квадратні підборіддя, жаско і невидюще промацуючи порожнечею простір. Чорні з лиця, чи то від дорожньої куряви, а мо', циганва? – вони завітали до місцевого шинку (потім йому пригадалося, що то ресторан) і зажадали поїсти. їли жадібно, давлячись, чаламкали, не пережовуючи, шматки гарячого, недосмаженого м'яса. Обличчями не поведуть. На здавлений голос крамаря, що натякав про платню, найстарший, Ходун, витягнув ножа із-за халяви пожмаканого дорогою чобота, лизнув рожевим язиком, пройшовся блідим кінчиком жолобка, проштрикнув собі долоню і, дивлячись, як дзюрить кров, відмовив: «Оце в мене все, що є… сучара жидівська…» – «Та я ж так… руський…» – «Краще б ти жидом був, падло…» Пізніше вони вподобали на царині, біля баби Довженчихи, занедбану свиноферму – їх четверо, потерчата. Хто його знає? Тож навідувалися радше до баби, щоб найменшенькому, Розану, відливала переляк. Довженчиха цуралася того діла. Відала, видно з усього, щось, виливаючи перед обмазаними миром іконами, кладучи по чотирьох кутках хрести в комірчині, брунатній од усякого варива та зілля. Але вона страхалася Роздайбідів, – чи то сама довідалася, бо поговір ходив, що вбили рідного п'ятого брата разом з дружиною. Закопали живцем. Це перед тим, як зайти в містечко. Взялися за плечі і, вихлюпуючи з горлянки звуки, кружка отак утрамбували землю, по черзі прикладали вуха до землі, і Розан підхихикував: «Ще, ще, ще», – й угоцували землю, та все кружка, ліворуч беруть, повторюючи, вихорлюючи: «Мамун, мамун, забери мамун». Це бачив підпилий залізничний наглядач; о тій порі він швендяв собі, поцюкуючи розвідним ключем; але, на своє щастя, промовчав. Дізналися правду через багато років, коли в минуле заглянути неможливо, бо, не приведи, вирветься з того колодязя; коли кіптява й попіл, підсинені зірками спалахів від пострілів гармат із гелікоптерів, клалися рівно на дахи, і повітря, тільки повітря здіймало клапті, живіші від живіших, чорні клапті, мов круки, обтрушуючись на отупілий, з попеченою до лусок шкірою люд, а по домах лопали од нестерпного жару вікна, а вихрасті спалахи іскор були підхоплені повітрям, тільки повітрям, – зараз він знов заколисаний в іскрах, клубках власних бачень, що це може повторитися, вигадана казка про прекрасну даму, пещену красуню з тонкими пальчиками, ніжну й прозору, бо повітря – це те безмежне, безконечність, що витримає все, повертаючи легке плетиво людських душ та привидів назад. Дізналися, впізнаючи в кожному Роздайбідів; коли люди покотом, живі і мертві, лежали буртами, а по калюжах крові, ляпаючи клишавими кінцівками, бродили п'яні од її духу повії, зміїстими згинами обвиваючи стани низькорослих вояків, котрі вряди-годи пострілювали короткими чергами. Так, навмання. Злигувалися просто серед повалища та людського трупу на Центральному майдані, де навічно, до нового Пришестя, здіймався пам'ятник, куди, ворушачи сірими спинками, віддаючи полиском мідної заграви, сповзалися щури похлебтати свіжої крові та прогризти свіжини, теплого м'яса. Лишень круки, западаючи на ліве крило, виносили рештки загиблих, завислих у безвісті передчасної смерті; і бронзовіюче загравище летіло, підхоплене разом із його духом, підхоплене повітрям, яке не має ні початку, ні кінця.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вогненне око»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вогненне око» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Олесь Ульяненко - Там, де південь...
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Ангели помсти
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Квiти Содому
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Сталінка
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Серафима
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Знак Саваофа
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Жінка його мрії
Олесь Ульяненко
Шиван Вивьен - Око за око
Шиван Вивьен
Олесь Ульяненко - Перли і свині
Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко - Софія
Олесь Ульяненко
Отзывы о книге «Вогненне око»

Обсуждение, отзывы о книге «Вогненне око» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x