Олесь Ульяненко - Ангели помсти

Так, узяли ми їх на клятущій Деминій Балці, там, де починав Джулай і вся та історія зародилася, зараз я так думаю, що там воно все криється. І дощ мене будить зараз, восени, з самого ранку, з п’ятої години, коли криють небо ранком півні, а я все думаю, думаю… Хлопці й не збирались ховатися: розкатували на «Волзі» по степах, селах та клубах. У Хвощівці вони зґвалтували двох дівок. Двоє держало, один трахав. І так по черзі. Потім їм прийшло в голову засунути пляшку з-під шампанського, що вони і зробили. Мені подзвонив їхній дільничний. Як потім усі дізналися, вони закрутили його дротом у халабуді, що називалася у Хвощівці дільницею. Потім ту дільницю облили бензином і підпалили. Хлопці були під добрячим кайфом. Дільничний верещав підсвинком, який живцем потрапив на пательню. Нічого особливого. Народ у таких випадках кволо реагує. А пожежники – теж народ, і до речі, дуже ледачий. Я народ, цих хвощівських болотяників, розумію. Ця падлюка на коротких ніжках, з черевом, що волочилося підлогою разом з яйцями, підгулював з трьома, не проминав і жінок підслідних. Цього разу у нього була щаслива зірка – обійшлося лише підкопченою сракою. Цей сучара і сам плутався з цією трійцею: він-то і списував Батраку всі провини. Ну, там, борг перед батьками Батрака, страх перед Джулаєм. Але світом рухають гроші, яким би ти доброчесним не був. Навіть найчесніша людина колись спокушається, коли живіт від голоду прилипа до хребта. Тут нічого не попишеш, усе як по-писаному. Тож ми на мотоциклі нагнали їх, цю трійцю, аж під Деминою, облишивши хвощівського дільничного на добру громадянську волю. І вони впилялися у стовпа. Один виліз рачки, інший витягнув обріза і бабахнув у нас. Коли прискочив з Хоролу наряд, то я гнав їх обох стернею. Одного ми покрутили відразу. Другого я гнав з собакою до Рад-ківського лісу і завалив. Джек, мій пес, порвав йому ногу, але він встиг перезарядити обріз і вистрелив двічі, та не влучив. Він перечепився через гілку. Але Батрака серед них не було. Проте що це були ковбої, сумнівів не було. Один Стас, донецький, з напрочуд інтелігентною пикою, якщо не під кайфом, то самого задувало у всі дірки; другий, Кєша, дійсно циган, але не з наших, які тиняються містом, живуть то на старому вокзалі, то ще де-небудь, тобто тримають табори. Без відома Рибчика я їх узяв під варту. Кєша відразу розколовся, а Стасік, поки наркота ганяла масово в голові, мовчав. На ранок було ще гірше: годинники вони знайшли, а Батрака, свого кентуху, бачили місяць тому, машину взяли у нього якраз тоді за його згодою. Ми всипали їм по сьоме число, але вони хруст клали, божилися, що дійсно не бачили Батрака, а годинники взяли у Білявського за борги. Довелося йти до горбатого Рибки. Підполковник тільки сухо і лунко клацнув пальцями, виходило так, ніби вночі серед чумової тиші гавкнув собака, і мені зробилося моторошно, так, наче в темряві чекаєш на біду, просиш когось, щоб її пронесло, але вона все одно приходить, скрипуча і несподівана, – відтоді ненавиджу сюрпризи. Рибчик кашлянув у кулак, відвернувся до вікна, показуючи мені сутулу в лупі спину. На столі стояла трилітрова банка з двома червоними рибками. Він сказав:

– Бач, доньці обіцяв…

– Ти хочеш, напевне, лишити дитину без батька, – визвірився я і сам собі здивувався.

– Ти кому, йоб твою, погрожуєш?! – заверещав Рибчик.

– Ти мені не начальник. Начальник для мене – Коломієць. От перед ним я буду звітувати, щойно прийде з відпустки. Що ти тоді на таке скажеш, Рибчик? – і передихнувши, додав: – Відпускай хлопців, а не то я подзвоню Степановичу, він-то з Трускавця і на оленях доїде… Не заважай шукати Батрака.

– Я дзвонив батькові.

– Брешеш, Рибка, брешеш. Батько про нього чути не хоче… Батько не хоче й чути про цього виблядка, – повторив я і з цими словами вийшов, незчувшись навіть, як проскочив темний коридор. Я вийшов на вулицю. Стояла уже осіння темінь. Дуло холодним вечірнім вітром з піском і пилюкою. На тому боці, хитаючись, попадаючи на жирні ліхтарні плями, йшов Жора Стрижак. У дуплину п’яний. Він побачив мене і зупинився. Привітався широким театральним жестом і заревів:

– Гриш-а-а! Собаковод! Прівєтствую весь твій собачий виводок! Ану йди сюди, сучий потрух!

– Шо тобі, Жора? – віднєкнувся.

– На хуя мені штраф виписали? – заверещав він у відповідь.

– Погано работаєш, Жорік. А будеш хуліганити, то п’ятнадцять діб будеш гівно на дільниці прибирати.

– Г-к. Сам ти гівно, – умиротворено муркнув Жора.