Жанна Куява - Із медом полин

Після того, як паски освятили, ніхто вже коло церкви не гаявся – усі намагалися якомога швидше дістатися до хати. Тутешні жителі були переконані: прийти з церкви додому швидше за сусіда – то вельми добрий знак! От якщо ти після служби перший уступиш до хати, то в тебе й хазяйство цього року вестиметься краще, й городина вродить рясніше, ніж у сусіда… Тому більшість селян, долаючи шлях пішки, неабияк заздростили тим, що приїздили до церкви машиною.

От і тепер, коли Валька сідала в розкішне авто разом із чоловіком, бабусею та сином, дехто з односельців проводжав їх кривими поглядами.

«І скільки тим Яворівським добра того треба?!» – снували заздрісні думки.

Не розуміли завидники, що добро не лише на Пасху через найперше відчинені двері в хату входить. Воно навідується передусім у серця людей. Але туди його треба не забути впустити.

Валька запропонувала й Марійці під’їхати додому. Ось уже шостий рік подруга жила тільки з донечкою, але цьогоріч великодній сніданок захотіла розділити з матір’ю та бабусею, тому зголосилася під’їхати саме до їхньої хати.

– Мамо, а чому Пасха так називається? – спитав Максимко, ледве сів на заднє сидіння поруч із бабусею Дариною й тіткою Марійкою, що на своєму приполі вмостила десятирічну доньку Олену.

– Ого! – здивувався синовому питанню Арсен. – А й справді – чому? – перепитав, бо й сам не знав.

Валька сиділа спереду коло чоловіка, тож хутко обернулася, глянула на бабусю Дарину, мовивши:

– Пригадую, як і я вас про це запитувала, пам’ятаєте, бабусю?

– Ой, де там, дитино… Я такого вже не згадаю, – знітилася Яворівська.

А Валька пам’ятала. То було теж після всеношної, років із двадцять тому. Себто Валька мала більше літ, ніж її Максимко, коли питалася про Пасху. Та не секрет, що діти швидше доспівають, аніж їхні батьки. Розвій, бач!

Тоді бабуся повідала Вальці історію про вихід євреїв з Єгипту, де вони багато літ мучилися в рабстві. Господь мав намір вивести їх з неволі й оселити на іншій землі. Однак єгипетський фараон не забажав відпускати юдеїв: вони ж бо його робоча сила! Через це послав Бог на єгиптян аж десять страшних кар: вода почала обертатися на кров, сипав невблаганний руйнівний град, кружляла зграями сарана, що й донині дошкуляє, шкодить сільським посівам… А після того, як фараон однаково не відпустив євреїв, Мойсей попередив його про останню, найжахливішу, кару – смерть усіх єгипетських первістків. Ця кара мала змусити фараона відпустити ізраїльтян. А щоб не нашкодити юдейським перво-рідням, щоб знати, де вони мешкають, кожна єврейська сім’я мала помазати одвірки вхідних дверей кров’ю жертви, яку первосвященик приносив за свій народ. Тоді ангел Божий, убачивши кров’яний знак, проминав би оселю.

– Почувши про таку кару, фараон відпустив євреїв з Єгипту, – закінчила Валька цікаву оповідь. – А слово «пасха» означає «пройти мимо», «проминути». Відтоді євреї щороку відзначають це свято як символ звільнення від єгипетської неволі.

– Тепер ця назва має ще й новозаповітне значення, – доповнила внучку баба Дарина. – Воно означає «пройти повз смерть». Ісус, воскреснувши, смерть здолав. Отож кожен, хто вірує в Христа, може пройти повз смерть і мати життя вічне.

– А Великдень – чому? – скориставшись із нагоди, поцікавилася допитлива Оленка.

Ця дівчинка завше уважно слухала будь-які оповідки про Бога. То була її найулюбленіша тема! І, маючи вельми добру пам’ять, Оленка ділилася почутим з учителькою українською мови та літератури. Хоч як дивно, але саме Людмила Никонівна була їй за найближчу подругу (після матусі, звісно). З однокласниками Оленці не було про що балакати: вони здавалися їй надто маленькими й нецікавими.

– То християни так назвали Воскресіння, бо вважали цей день за найвеличніший у році – Великий день, або Великдень, – коротко відповіла Валька.

Машина зупинилася коло старої хати Марійчиної матері, де жила й баба Олена. Усі зауважили, що в сусідській, Крадунишиній, хаті на підвіконні горить свічка. Шкода, що Тетяна цього не бачить… Таки збрехала Ксанка, нелюба жінка Петьки Шпачинського…

Марійка подякувала кумам за добру послугу, ще раз перепитала про заплановану зустріч, бо ж знала напевне: завтра, себто другого дня Пасхи, четвірка колишніх однокласниць стрінеться на вмовленому місці біля ставка.