Жанна Куява - Із медом полин

Дарма так Ганна про Маргариту казала. Бо наживеться її найстарша дочка за тими «замужами» – дітей сама годуватиме. Так і товктимуться в кімнатці, що на халабуду споконвіку скидається…

Але Ритка без мужика не буде! Бо вони її нюхом чують, як жереби лошиць молодих… Отаке видавала безсоромна Крадуниха.

А тим часом…

– Сусідонько Ганю, не кричи, змилуйся, побійся святої суботи! – вела далі баба Олена. – Оно люди зараз на всеношну збиратимуться, паску до кошиків кластимуть, святити нестимуть… А ти спекла святих хлібців чи, може, принести тобі, щоб мала що освятити? – спитала люб’язно.

Хоч і мала дев’яносто літ Олена, проте була зграбна і тільки коли-не-коли жалілася на задишку. Звісно, корів уже не доїла, на те в неї донька Тамара була й онука доросла, Марійка, хоч і жила окремо. А за курми й гусьми ще ходила. Та й сьогодні вдома в пригоді стала: допомагала й голубці робити, і м’ясо по тарілках для холодцю розкладала, капусту спорядилася тушкувати в печі…

– Чуйте-но, Олено, то ви думаєте, що я не хазяйка?! – Крадуниха щосили кинула шмаття в миску. Розплескалася навколо вода, не витримала посудина несподіваної наруги, перекинулася шкереберть – і на моложавій траві заіскрилася біла піна од прального порошку. – Думаєте, я не годна вже й хлібини спекти?! – заверещала.

Баба Олена вже й не рада була, що зачепила сусідку, яка скаженіла на очах.

– Та я ще вашій дочці тої паски занесу! Що за люди в отому дурнуватому селі живуть?! Ні з’їсти, ні випити, ні поспати вволю, ні проснутися, коли тобі схочеться! Та я ще вчора все наготувала для всеношної. Показати?! – Ганя схопила бабу Олену попідруки й метнулася відчиняти двері веранди. Узялася за клямку, але в цей час із хати виходила Маргарита з горщиком у руках.

Мати тягла за дверну ручку з одного боку, дочка з другого, і двері таки відчинилися, але все, що дворічна Василина справила в горщик, опинилося на порозі.

– Чого ж ви, теє, в очі лізете, мамо?! Бачте, що наробили?! Тепер, опше-то, прибирайте!!! – Ритка й собі верещала, як недорізане порося. Такий її голос мати терпіти не могла. Але, запримітивши в дверях ще й бабу Олену, Маргарита притихла, кинула порожній горщик біля призьби й зникла в темних сінях.

– От сучка, – Ганя не добирала слів. – Не прибере, то ще наробить, як та свинюка, – озиралася довкола, шукала березового віника.

Крадуниха вже й забула про кошик із пасхальними наїдками, який хотіла показати старій сусідці.

– Ось віник, Ганю, – баба Олена коло призьби запримітила мітлу. – Ти підмети, а я навідаюся до Параски, – старенька й собі подалася в темні сіни, де щойно сховалася Маргарита. Швидко навпомацки надибала клямку, й тяжкі двері заіржали тугим скрипом.

З кімнати, наче ляпасом, ударило смородом.

Стару Крадуниху, бабу Параскеву, ось уже чотири роки, як спаралізувало. Сталося те геть несподівано: якогось ранку вона, як завжди, вийшла надвір, прудко обійшла поле, прокляла одну-другу курку, які ще не встигли й ступити на чужий город, не те що погребтися, або, як казали в селі, покупатися в доспілих і прогрітих скопцях [43] Скопець – тут: ямка з коренеплодами під кущем із картоплею. А коли стара запримітила, що їхнім зарослим бур’яном городом пробігся індик отого вдовиного сімейства, що його наразі очолювала баба Олена, то й геть сказилася! Так уже паплюжила невинну родину, так чортихалася й лаялася, що всеньке село про те загомоніло.

– От яка! Ну, геть Бога не боїться! – висловлювалася котрась із поліщучок, стоячи в черзі в сільському магазині.

– Мало їй, що донька алкоголічка й долі не має, внучки непутящі й так само нещасні… Уже й правнучок діждала, то хоч би про них подумала, – розмірковувала інша, що вважала себе побожною християнкою.

А на ранок баба Параска з постелі не встала…

– Добридень, Парасю! – приязно мовила Олена до лежачої жінки. Сіла в ногах і, не дожидаючи відповіді, повела далі: – Парасю, сьогодні на всеношній я хочу до сповіді йти, то перед тим хочу прощення в тебе попросити. Прости мені, мо’, коли зобидила чим, – баба Олена захвилювалася, стала перебирати сухими пальцями, чекаючи бодай на якусь відповідь од старої Крадунихи.

Але ненависна жінка була непорушна.

Отак щороку перед великими святами, збираючись сповідатися в церкві, Олена йшла до сусідки й просила за все пробачити. Вірянку не полишала думка про несподіваний Крадунишин параліч, про птаство – хай йому грець! – яке залітало часом на сусідчине поле й не давало їй жити.