Жанна Куява - Із медом полин

Відтоді Марійка призвичаїлася до сліз скорботних, запам’ятала стежку до кладовища. Раз по раз із матір’ю та бабусями поспішала туди, до трьох могил, де спочивали найрідніші люди. Згодом уже й не лячно їй було побіч насипів уквітчаних. Так наче коло дому порається, клумбу прополює…

А через десять років…

…Того зимового недільного вечора Марійка збиралася сидіти за книжками: готувалася до вступу в технікум. Але несподівано до хати увійшли не лише Тетяна з Риткою, як то зазвичай бувало, а й Валька! І, хоч як дивно, вечорничниці кликали Марійку на весілля в запорожці. [18] Запорожці – у поліському весіллі: непрохані гості.

«Ну, якщо вже і Яворівські відпустили свою півдівку на гульки, то і я на своїй петель не зав’язуватиму», – подумала Марійчина мати і відпустила доньку пройтися, але ненадовго.

Дівчина однаково крутила носом, мовляв, направду не має охоти кудись іти. Але переконливе Вальчине «Та ми лише на годинку – подивимося на плаття молодухи [19] Молодуха – тут: наречена, молода. й розійдемося по домівках» вирішило все. Хоч і відчуваючи незрозуміле внутрішнє хвилювання, яке чомусь стримувало й наче примушувало залишитися вдома, Марійка вже вдягала на себе білу шубку зі штучного хутра й напецькувала [20] Напецькувати – намазувати; наквацювати. губенята масним вазеліном.

Невдовзі четвірка подруг-нерозлийвода весело поспішила в той бік села, звідки долинали розкотистий гомін весільників і швидка танцювальна музика місцевої естради.

Уже за кілька хвилин трійко веселих дівуль витанцьовували в самісінькому центрі весільного стовковиська. Лише Марійка, так і не навчившись зугарно давати лиха закаблукам, причаїлася в тіні гурту байдужих запорожців і нишком спостерігала за тим, що відбувалося довкола.

Суцільна темно-сіра маса весільчан. Хтось од сп’яніння в’яло похитувався в ритмі нехитрих акордів, зображаючи незграбні танцювальні па, інші просто тупцяли на витоптаному до багнистої кальваси [21] Кальваса – вибоїна з водою, болотом; ковбаня дворищі. Але більшість цілими купками підпирала стіни соснового хліва, перехиляючи одну за одною чарку з самогоном. Весільники цокалися із запорожцями, яких у селі мало коли оминали увагою та якнайліпшими пригощаннями. Було, навіть деякі «добрі» хазяї, щоб назавтра втішатися жаданою хвальбою, виносили горілку відрами, яку охочі зачерпували глибокими ополониками.

Але на Марійку те не справило враження. Вона прикипіла поглядом до подруг, бо саме вони здалися їй найяскравішими з-поміж цього всього безколірного юрмиська.

Найкрасивіша, звісно, Валька. Вона мала такий завидний вигляд! Височенька, тонка талія, помітно випнуті стегна й манливі груденята – це все вона акуратно заховала за сімома ґудзиками-замками приталеного, з натуральної шерсті, світло-блакитного пальтечка, прикрашеного лазуровим, зі сріблястим полиском, норковим комірцем. Темно-сливові шкіряні чобіточки на невисоких підборах і смоляні лайкові рукавички додавали чорноволосій красуні ще більшої пишності та виразності. Крім цього, мала навдивовижу сяйливі, аж, здавалося, неприродні яскраво-зелені очі. Повіки вона завжди підводила смарагдовими тінями. Не було таких прегарних зіниць в окрузі. І Валька це добре знала… Того вечора вона скидалася на кришталеву чарочку, яку не кожен насмілиться взяти до рук чи бодай торкнутися, щоб припадком [22] Припадком – випадково. од грубого натиску чи банальної незграбності вона не розсипалася на друзки. Валька танцювала не по-сільському граційно та стримано. Здавалося, вона залучає до цього кожну клітину свого тіла: такі вдатні були її рухи.

Показну подругу намагалася копіювати Тетяна. Пізня донька Петра Онищука, що його рід славився в селі довгим віком, часто поміж подруг виявляла характер своєї матері, яку в селі охрестили Шолудихою, від слова «шолудива», тобто капосна. Ось уже багато літ Тетянина мати, Оксана, не мирилася зі своєю старою, як світ, але здоровою, як вода, свекрухою. І хоч у дівоцькій компанії швидко здіймалася буча, та швидко вщухала: Тетяна мала великий дар залагоджувати сварки й непорозуміння. Напрямки не вибачалася, але добирала такі влесливі слова й примовки, обсипала дівчат поцілунками, обгортала обіймами, що вони миттю забували про недавню суперечку.

А ще Тетяна була вельми беручка до роботи. Не тому, що їй і старшому на три роки братові Миколі раз по раз мати нагінки давала. А тому, що натуру таку мала. Перейняла її від достобіса роботящого татка. Саме він утлумачував дітям важливість сільської праці, повторював народне «сади деревину – будеш їсти садовину» або «рання пташка росу п’є, а пізня слізки ллє»… А що в школі вчитися Тетяні було нецікаво, то поклала вона собі стати чи не найкращою хазяйкою в усій окрузі! Бо й справді поратися по господарству вміла ліпше за матір, якій, поки прочухани пороздає, нема коли й до роботи братися…