Олександр Ірванець - Сатирикон-XXI (збірка)

— Чого ти його не затримав? Га? Чого?

Ігор лише гмикнув і побрів далі. За вагоном якісь сердобольні жінки відходжували іншого прибитого велетнем нападника. У спину Ігореві долинули чиїсь розгублені слова:

— Це ж тепер кудись треба повідомити, доповісти, що такий хворий вирвався, пішов! Він же тепер скількох людей заразити може! А куди? Якась державна служба повинна цим займатися!.. Санітарна, чи що?

У театрі на службовому вході висіло оголошення про ремонт системи опалення. Вчорашньої жінки-вахтерки не було, замість неї у будці сидів старий вахтер у тісно застебнутому піджаку і теплому светрі під сподом. Він з недовірою подивився крізь скло віконця на Ігоря, та той із зухвало-незалежним виразом обличчя, не вітаючись, пройшов собі досередини. Вже піднімаючися сходами до репетиційної зали, почув угорі, над собою, голоси. Притишив ходу. Спинився, вчепившись долонею в поручень.

Говорили Парторг і Метелецький. Вони стояли на зламі сходів між поверхами і притишено, але затято лаялися. Парторг щойно скінчив, останніми словами, які долинули до Ігоревих вух, були такі: «…і я не дозволю, і можете скаржитися!» Вимовлено це було напівшепотом, тож у фразі переважало сичання — «не дос-с-с-сволю!», «скаршитис-с-с-ся!»

— А тепер ви мене послухайте! — Метелецький заговорив на повен голос, певно набираючи повітря випнутими грудьми. — Мене зовсім не цікавлять ваші міркування! Ви здійснюєте ідеологічне керівництво, от і здійснюйте його! А я, зі свого боку, знаю, що нічого не порушую, і я творча особистість, і маю право на своє бачення, на своє потрактування художнього твору! Воно в мене з вимогами вашої ідеології не розходиться!

— Тихіше, тихіше! — Парторг, здається, трохи прохолов і тепер намагався так само остудити й головного режисера. — Ви ж не знаєте, про що ми говоримо. Бо мене на курсах, звідки я повернувся, ознайомили з останніми, з найостаннішими ідеологічними нормами та вимогами. А ви, наскільки я розумію, з цими останніми… я повторюю — останніми! — вимогами не ознайомлені. Ось так! Тому не займайтеся самоуправством, прошу я вас!.. — останні слова парторг вимовив майже примирливим тоном, і в паузі, яка запала після цього, бриніло очікування.

— Ви собі як уже знаєте, а я для себе вирішив! — у голосі Метелецького бриніла впевненість і навіть затятість. — Я буду ставити так, як вважаю за потрібне! І вибиратиму твори згідно з власними уподобаннями! Наскільки мені відомо, Софоклес поки що не входить до переліку заборонених авторів…

— Але входить до переліку небажаних! — Парторг теж додав твердості у мову. — Якщо хочете бути розглянутим на бюро, тоді будь ласка! Тоді ставте кого хочете і як хочете! — Схоже, Парторг вичерпувався у своєму запалі. Він усе ще говорив на підвищених тонах, проте впевненість у голосі зникала, інтонація робилась втомленою й трохи навіть жалібною. — Ви що, не розумієте, що й мене за таке по голівці не погладять? Мені на пенсію через півтора року виходити!..

— Та добре вже… — примирливо протягнув Метелецький. — Давайте домовимося так: в разі чого, ви мене попередили, але я лишаю за собою право на творчий пошук. Так і скажете на тому бюро, в разі чого…

— От уже з вами!.. — Парторг, було схоже, вичерпався, і єдиним його бажанням тепер було як уже програти, то бодай з мінімальною втратою гідності. — Дивіться ж, Метелецький, ви мені пообіцяли!

— Так! — Метелецький говорив урочисто й переможно. — Всім можете казати, що я вам пообіцяв. Не будемо уточнювати що!..

Ігор зрозумів, що тепер саме вчасно буде показатися на очі. Він чмихнув, кашлянув і, зумисно голосно човгаючи, почав підніматися сходами.

— О! Це ви! — Метелецький швидко зобразив на обличчі щире здивування. Він, правда, ще й коротко перезирнувся з Парторгом. — Добридень, як вас?.. Ігоре, так? Отож, Ігоре, йдемо в репетиційну, саме на вас ми й чекаємо.

Ігор рушив угору, і режисер покрокував слідом за ним. Парторг почав спускатися вниз, іще раз кинувши невдоволений позирк услід їм обом.

— Це ж ви у нас… е-е-е… Ігоре, зайняті в ролі… молодого Едіпа! — гудів позаду голос Метелецького. — Можна сказати, головна роль. У такій відповідальній постановці!..

Вони увійшли до репетиційної зали, і Метелецький тут-таки заплескав у долоні, привертаючи до себе увагу й обганяючи Ігоря, котрий, зробивши три-чотири кроки, сів у першому ряду, осторонь від решти акторів, легенько кивнувши всім, щоб не бути вже зовсім нечемним.

— Отож, шановні! — Метелецький упевнено спинився рівно посередині й востаннє ляснув у долоні. — Сьогодні в нас перша повнометражна репетиція!