Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

Зірка Нечитайло повідала представникам місцевих громадських організацій про значення та роль преси Приірпіння у загальноукраїнському культурному процесі і роздала останні примірники «Ірпінського вісника» та кишенькові календарики усім присутнім. Геннадій Клещар продемонстрував підбірку своїх пейзажів і колосальний триптих «Навала». Художник розповів, як Київська Русь врятувала Європу від ординського ярма, взявши на себе весь тягар опору загарбникам зі Сходу, що і досі незаслужено не поціновано ні Європейською спільнотою, ані Ханною Северінсен.

– Однак художники Київщини гідно заповнили цю прогалину європейських політиків витворами образотворчого мистецтва високого художнього рівня, – запевнив Геннадій.

– Пане Геннадію, як вам вдалося так достовірно передати портретну схожість хана Батия на своєму триптиху? – поцікавились новозеландці.

– Вся річ у тім, – пояснював Геннадій, – що у художника присутнє особливе світосприйняття – то цілий незбагненний мікрокосм і макрокосм творчої особистості. Це всесвіт барв, розмаїття образів і натхнення. І хана Батия я намалював так достовірно завдяки генній пам'яті, що передавалася моєму внутрішньому баченню крізь віки.

28 серпня, субота

Похід у ресторан із нашими новими друзями. Нам читали свої вірші новозеландські поети. Про пташку ківі. Про сріблясту папороть. Про капітана Кука. Це він, виявляється, сюди першим з Європи ступив. А я і не знав.

Після цього ми відповідали на запитання і подарували таким милим новозеландцям свої глиняні бутерброди з ікрою. Сказали, що вони приносять щастя і достаток у кожну родину. Попередили, що їсти їх не бажано, бо це витвір українського мистецтва. Помінялися адресами, обіцяли писати щотижня. Я, як завжди, дарував свою «Любов і вірність» з автографом. Українською. Щоб наше слово було чути і на берегах Тихого океану.

Чого це мені Висоцький сьогодні весь час згадується?

29 серпня, неділя

Наш останній виступ, слава тобі Господи! У відкритому театрі на березі. Зробили те саме, що й у попередні дні, – гопак, вареники в сметані, самотня жінка в метро, коханки-киянки, Хрещатик, калиновий вітер з України, вірші про любов.

30 серпня, понеділок

День відпочинку і вільного часу! Зірка запропонувала піти до басейну і сауни «Оушн-спа» на Марін-Перейд, що на самісінькому березі океану. Сауна виявилася спільною, разом сиділи чоловіки і жінки. Зірка сказала, що це найкраще розслаблює після напруженої роботи.

Я так і не зрозумів до кінця, що саме найкраще розслаблює – сауна сама по собі чи коли в сауні разом паряться чоловіки і жінки. Зірка, як завжди, висловлюється так, що потім весь день ламаєш голову над сказаним нею. А спитати не наважився, через свою природну скромність.

Фігурка у Зірки виявилася вищий клас, а от я дещо соромився свого звислого черевця. А все то пиво, яке я так полюбляю і пишу про нього хоку. Зірка сиділа поруч, пахла своїми знаменитими парфумами і мліла від задоволення. Чоловіки навкруг мліли від її парфумів і підсувалися ближче. Я почувався розслаблено і комфортно.

Купив Інзі сувенір – черепашку пауа блакитного кольору, що живе тільки в Новій Зеландії. На пам'ять про нашу нестерпну розлуку. Заплатив цілих двадцять доларів. Та що важать двадцять доларів у порівнянні з глибокими почуттями до дружини?

1 вересня, середа

Нарешті Київ! Як приємно вертатися додому з-за кордону, де все чуже – і мова, і їжа, і звичай сидіти в спільних саунах. Як радісно вдихнути повітря батьківщини на повні груди.

Я повернувся, мій рідний краю! Як ти без мене?

Хтось із секретаріату НСПУ стрічав Ярівчанського і щось змовницьки прошепотів йому на вухо. Ярівчанський якось скоса глянув на мене і, нічого не сказавши на прощання, пішов до спілчанської машини. Навіть не запропонував підвезти нас із Зіркою до найближчого метро. Така вона, панська дяка.

– Ходімо, Дмитре, до маршрутки, – сказала вона.

І ми удвох поїхали до нашого тихого Ірпеня.

– Як це приємно сидіти поруч із вами і в літаку, і в автобусі. Є в цьому щось невловиме. А вам подобаються мої парфуми сьогодні?

– Зірко, здається, я вашим запахом пропахся з голови до ніг. Як, кажете, він називається?

– «Дезайр», Дмитре. Мені щиро шкода, що наша подорож виявилася такою короткою. Не забувайте мене, я вам ще знадоблюся. Бо в житті – як на довгій ниві. Ось вам моя візитівка. І календарик, про всяк випадок.

Як раділа Інга, побачивши мене на порозі після довгої розлуки. Як пристрасно обіймала! Сказала, що я пахну закордоном. Подарував Інзі черепашку пауа. Сказав, що купив її через блакитний колір, який щодня нагадував мені її очі. Інга була розчулена і нагодувала мене варениками у сметані.