Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

Плідного врожаю Вашому творчому саду.

Менеджер книгарні «Пітера» Єва Наливайко».

Ну що ж, таки дослуховуються ще менеджери книгарень до слова літераторів. А злі язики кажуть, що ми, митці, живемо у вежі зі слонової кістки і не беремо участі у суспільному житті.

15 червня, вівторок

Поїхала донечка до Італії. Мабуть, уже тужить-побивається за рідним краєм. Аякже, адже в Італії немає борщу. Що вони там взагалі про нас знають? От я знаю, що в Італії росте араукарія, а італійці знають, що у нас росте калина? І я знаю, що в Італії пише Умберто Еко, а вони знають, що у нас пише Дмитро Порядний? Отож-бо.

Ліг спати рано, думав про Мотрю, про те, що з нею буде, коли мене не стане.

16 червня, середа

Всю ніч снився останній день Помпеїв. Стільки попелу і лави я ще зроду уві сні не бачив. Ніхто не врятувався.

Вдень проходив повз піцерію «Везувіо» на Рейтарській. Завітав, замовив піцу «Маргарита». Така дорога. Кожен шматок чомусь застрягав у горлі. Що італійцеві добре, то українцю поперек горла.

17 червня, четвер

Хоч і літо, а заболіло горло, заклало ніс. Зайшов до аптеки. Порадили «Отривін» і «Трахісан».

– А це справді проти нежиті і застуди? – із сумнівом поцікавився я. – Хіба «Трахісан» – це для горла?

– Не ви перший, не ви останній, – відрізала аптекарка. – Що ви всі на цей «Трахісан» так скоса дивитесь?

Про що це вона? З якого це часу аптекарки в Україні стали так по-хамськи відповідати?

Спитати не наважився, як і придбати. Лікуватимуся народними засобами. Разом із Еміком. Чи Назаром. Друзі ще ніколи не полишали мене сам на сам з бідою. Завжди допомагали, чим могли.

1 липня, четвер

Повертався додому пізно, у вагоні метро читав «Польові дослідження з українського сексу», та думав усе більше про життя після життя. Гарна книжка, написана із знанням діла. Добре, що українське письменство не відмахнулося від актуальних питань сьогодення. Добре, що українські видавці скинули з себе мерзенний зашморг заборонених тем.

Але щось сексу там виявилося замало. Я, чесно кажучи, сподівався на більше.

Навпроти сидів якийсь тип у рожевих шкарпетках і привітно всміхався.

– Читали мої вірші, знаєте мене? – зрадів я.

– О, то ви поет! Ні, ще не мав нагоди, але залюбки почитаю, я поетів страх як люблю. Зараз, на жаль, усі лише про гроші думають, а я люблю духовне спілкування, літературу, театр, балет. Адже ніякі матеріальні цінності не замінять тепла людських стосунків. Може, до мене в гості зайдете, я тут недалечко живу, якщо не поспішаєте нікуди? Вип'ємо міцної кави, «Болеро» Равеля послухаємо, ви мені свої вірші почитаєте, а я зі свого боку можу запропонувати вам справжню чоловічу дружбу. То як ви гадаєте?

– Я гадаю, що ви є великий прихильник Оскара Уайльда, але я не з того балету. І взагалі, його Доріан Грей погано скінчив.

– Що ви, що ви! – замахав мій випадковий попутник руками. – Оскар Уайльд вів активний спосіб життя, а я пасивний. То ви як думаєте?

– З трудом. У мене взагалі з думками не склалося.

– З вами все ясно, – засмутився пасажир навпроти.

– Он як, – здивувався я. – А от мені ще самому з собою не все ясно.

Нормальна тема? Я що, дав привід? Я ж поет-лірик. У мене тонка, вразлива душа, а в очах моїх, як було написано в одній із рецензій Зірки Нечитайло, відбився увесь смуток цього світу. І образливо, що цей тип мене не впізнав. Бо це ж Київ, це вам не Приірпіння.

З липня, субота

Інга сказала, що приготувала мені сюрприз.

– Що саме?

– Вистояла в черзі, придбала для нас квитки на концерт Бориса Мойсеева, «Лебідь» називається, я давно про нього мріяла. Завтра і йдемо. Правда, здорово, любий?

– Аякже, це мій улюблений артист. Я ще Елтона Джона дуже люблю. Ще з юнацтва. І Сергія Пєнкіна. Яскраві особистості, слід визнати.

От така у мене сансара і карма, висловлюючись науковою мовою. Захотілося послухати якоїсь легкої джазової музики, перш ніж лягти спати після нелегкого дня.

Поставив «Блакитну рапсодію» Джорджа Гершвіна. Гарна музика, заспокоює нерви.

4 липня, неділя

Концерт «Лебідь» Бориса Мойсеева в Жовтневому палаці. Пішов тільки заради Інги. Ну не знаю, по-моєму, на любителя. Хоча якомусь чоловіку з гальорки дуже подобалося і після кожного виступу він несамовито горлав:

– Браво!!!

Після третього крику Мойсеєв звів на нього свої променисті очі і ніжно сказав:

– Друже, залиш у чергової для мене свій номер телефону.