Барбара Космовська - Позолочена рибка

— Книзецки тез залисаються! Для Ксися! Він любить малювати, і сказав, сцо коли виросте, то пофарбує мою кімнату.

— А цього ведмедика дам Зосі! Кароль тез великий ведмедик, і Зося його любить.

Співбесідник Фридерикові був непотрібний. Досить, що настав час збирати речі. Малюк сміявся, червонів і бліднув, розпоряджаючись своїм скромним лікарняним добром.

Якби ж то він справді видужав, — похмуро думала Аліція, — нині в нас було би велике свято. Але цього не сталося. Клаудія, тато і я чудово знаємо, що ми прийшли до лікарні, щоб упорядкувати цей найважливіший для нас куточок із Фрицековим світом, бо на його місце вже чекає п’ятеро інших дітлахів, і жоден Кароль, Зося чи навіть завідувач відділення, жодні ліки не допоможуть уже Ящірці. Мабуть, тому ніхто з нас, — думала Аліція, складаючи братикові піжамки, — не може вдавати радість, силкуватися сміятися й підморгувати Фридерикові. Робимо кожен своє. Машинально, намагаючись не розплакатися й даючи малому можливість радіти.

— А може, я зовсім не вилікувався? — спало раптом на думку Фридерикові, коли будинок клініки залишився далеко позаду. Аліція присунула його крісло до себе. Дбайливо загорнула ніжки коциком і мовчки обняла за плечі.

— Якщо тобі так здається, золотко, можемо повернутися до лікарні, — лагідно запропонував тато, швидко відшукавши відповідну посмішку й продемонструвавши її в люстерку.

— Ее-е-е, ні! — заперечив Фридерик. — Красце додому. У лікарні навіть здоровий хворіє, бо там треба хворіти. Інаксе не дадуть вецері, — додав він тоном бувальця, і в машині вперше залунав щирий сміх.

Аліція стискала в долоні аркушика із Зузиним номером телефону. Вона була їй вдячна за це. Ніби звичайна собі записка, та дівчина почувалася так, наче знайшла важливу подругу, яка не дозволить їй самотою долати нові перешкоди. Зараз вона намагалася про них не думати. Відчувала слабенький подих Фридерика й тепло його ручки. Цього було досить, щоб уберегти крихітні іскорки надії, які боролися в ній за життя. Іноді вони згасали, ніби на них війнув жовтневий вітер, та за мить знову вишиковувалися ланцюжком сподівань. І з ними Аліції вдалося дійти до Фридерикової кімнати.

Коли хлопчик заснув у товаристві нових ведмедиків і золотої рибки, для якої він знайшов спеціальний столик, Аліція довго дивилася на його змучене поїздкою личко. Та найдивнішим було те, що Ящірка вперше за багато часу здавався спокійним і щасливим. Не вовтузився в ліжечку, не схоплювався з тихим криком, як останнім часом у лікарні. Перш ніж заснути, переконався, чи корм для золотої рибки в нього під рукою. Ніби в його житті не було важливіших справ, і цей копійчаний порошок значив для нього більше, ніж дорожезні ліки, які привозили з усієї Європи.

Аліція легенько поцілувала братика в чоло, а малий невиразно прошепотів кілька слів. Дівчина знову нахилилася над ним.

— Що таке? — пошепки запитала вона.

— Ну, сцо я тебе тез люблю, — сонно повторив малий. — Але озенюся із Зосею, бо я їй взе обіцяв, — додав він уже зовсім тихо. Аліції не залишалося нічого іншого, як вийти з кімнати з обличчям переможеної суперниці.

Добре було потім сидіти із Клаудією й татом у їхній просторій вітальні й без протестів їсти фісташкове морозиво.

— Давно ми не збиратися всі разом, — заговорив тато. Ніби така звичайна фраза, проте всім принесла несподівану полегшу.

— Слухайте, я пішла робити спагеті! — підхопилася Клаудія.

— Я голодна, як наполеонівська армія при відступі! — зраділа Аліція.

— Після цього я погладшаю, але я був би ідіотом, якби дозволив вам з’їсти всі оливки! — докинув тато і, як колись, тихенько ввімкнув телевізор. Аліція рушила за Клаудією на кухню, роздумуючи, що життя трохи нагадує їй фільм старанного режисера. Кадри повинні змінюватися із якоюсь логічною черговістю, а події повертаються на круги своя, керовані силою звички та людської мужності.

Був пізній вечір, коли Аліція долала сходи, а наздогін їй лунав кларнет пана Грабінського. У квартирі поруч закінчувався телесеріал, а крізь нещільні двері чутно було, як її мешканці готуються до вечері. Вище поверхом знову скандал. Пан Рогочий репетував, що більше цього не витримає, і Аліція згадала Сариних батьків. Але чомусь не її саму. Не сьогодні.

А мама привітала її яскравою помадою на губах, які склалися в майже дівочу посмішку. На голові пишалася зачіска, вкрадена в популярної співачки.

— Як я виглядаю? — вона невпевнено глянула на доньку, сподіваючись схвалення.