Барбара Космовська - Позолочена рибка

— Привіт, моя принцесо! — вигукнув він, угледівши дівчину й гучно цьомкнув її в щоку. — А я чув, що наша панночка на траві паслася. Сподіваюся, що в тій траві травки не було, — додав він похмуро. — Бо відразу штанці стягну й по задку наб’ю! — пригрозив він.

За жартом доброго чесного Мамоня крилася особиста трагедія. Аліція й зараз пам’ятала веселого Мацека, який зі своїм татом часто приходив до її батьків пограти в бридж. А пізніше якось зник, й інженер іноді допізна шепотівся з мамою й татом у вітальні. Та нічого це не допомогло, бо за кілька тижнів Мацека ховали, і це був перший похорон, на який Аліція пішла, узявши довгу троянду із чорною стрічкою. Ця троянда й досі стояла в неї перед очима. Квітка запам’яталася більше, ніж болісне прощання з Мацеком.

Він уважався винятково дужим хлопцем. Теж хотів стати інженером, цей маленький Мамонь, як жартома називав його тато. І коли б не наркотики, мабуть став би ним. Ще й сьогодні передражнювався б з Аліцією. Хоча, хтозна? — сумно подумала Аліція. — Нині він міг би, посадовивши на плече маленького сина чи донечку, показувати їм світ. Бо зараз йому було б далеко за двадцять…

Мамонь їхав повільно й насвистував. Щоправда, він не вмів цього робити так гарно й мелодійно, як Роберт, але під цю веселу пісеньку про двох стареньких їхати було дуже приємно.

— Ну, панночко, розповідай! — урвав він приспів. — Що нового в дідуся й бабусі? Як там поживає Фрикаделька?

— Фризуня! — серйозно виправила Аліція, проте відразу приєдналася до мами, яка щиро засміялася. — Вам би в конкурсах веселунів участь брати!

— Я говорила з бабцею по телефону. Вона тебе дуже хвалила, — мама обернулася з переднього сидіння й задоволено глянула на доньку.

— Ти дзвонила? А чому зі мною не поговорила?

— А й справді! Дивина! — мама ляснула себе по стегну. — Я ж могла попросити бабцю, щоб вона майнула з телефоном на берег озера й витягла тебе з води, щоб обмінятися свіжими плітками.

— З ними якраз на селі туго. Ну, хіба що поговорили б про твій Стокгольм.

— Або про твого Губерта. Але Губерт — це не плітка, еге ж?

— Роберт, — виправила Аліція. Мамина помилка її анітрохи не розсмішила.

Аліція замовкла. Машинально поклала долоню на браслеті з хамелеоном. Вона не підхопила тему й була мамі вдячна за те, що та разом з Мамонем заходилася лаяти водіїв перед світлофором, а за мить переключилася на якогось неуважного велосипедиста. Аліції здалося дивним, що мама, яка мала всі риси лайливого польського водія, досі не склала на водійські права.

Дівчина вмостилася на сидінні й заплющила очі. Гарно було мовчати. Думати про Роберта можна було й у машині інженера, але щоб голосно про нього говорити, наче то був несправний світлофор чи роззява-велосипедист, це вже було занадто.

— Нізащо не вгадаєш, що я тобі привезла, — мама аж у долоні сплеснула, згадавши про сюрприз.

— Чашку й тарілку з Мумі-тролями.

— Звідки знаєш? — радість з маминого голосу вмить випарувалася.

— Бо ти найчастіше привозиш мені ці чашки й тарілки. У мене вже три комплекти є, — пояснила Аліція.

— От і чудово! — озвався Мамонів баритон. — Ще декілька маминих поїздок, і в нашої панночки буде гарнюній весільний сервіз із вишуканими малюночками!

Коли Аліція з мамою відчиняли двері помешкання, а знизу їх вітав звуками свого кларнета сусіда, пан Грабінський, дівчина відчула, що радіє поверненню додому. Найперше, що треба зробити, це сісти до компа й упорядкувати пошту. І лише потому відкриє свій найпотаємніший файл, який сама колись назвала «Листи до себе». Цей щоденник, у якому постійно прибувало записів, стільки разів рятував Аліцію від самотності, що став для неї більше, ніж другом. У певному розумінні він був самою Аліцією, бо складався з її слів, переживань та почуттів.

— Сара вже питалася про тебе. Вона прийде завтра, — мама заходилася ладнати швидку вечерю, бо ненавиділа готувати, і якби могла, поставила б пам’ятник виробникам напівфабрикатів.

— Завтра? Завтра я йду до Фридерика. У мене для нього подарунок. Глянь, я сама зробила! — Аліція витягла з рюкзака невеличку рамку з кольоровим фото спритної ящірки.

— Я за нею всі канікули ганялася, а ця хитрунка спокійнісінько мешкала собі біля дідусевого ставка. На щастя, недавно їй забаглося погрітися на сонечку, і вона вилізла зі своєї криївки. А я клац її дідусевим фотиком! Як гадаєш, малому сподобається? — Аліція дивилася на знімок то здалеку, то знову підносила його до очей. — Вона позувала, як справжня модель! Йому повинно сподобатися! І вся вона така екологічна, сіро-брунатна, як зів’ялий листок салату…