Юстейн Ґордер - Помаранчева дівчинка

Мамі минуло сорок, і я схарактеризував би її, як зрілу, впевнену в собі жінку, принаймні вона не боїться вголос висловлювати своїх думок. До того ж, у неї дуже розвинуті материнські почуття, я маю на увазі не лише її ставлення до Міріам. Мама й зі мною не раз надміру сюсюкає, немов мені не п’ятнадцять, а щонайбільше дванадцять років. Зазвичай, я не звертаю на це уваги, але деколи така манера мене не на жарт дратує, надто коли в гості приходять мої шкільні товариші. Мама, по-моєму, одержує насолоду від демонстрування моїм друзям, який я в неї любий синочок, хоча насправді вже переріс її на кілька сантиметрів.

Якось я грав у шахи з другом Мартином. Мама підійшла до канапи, де ми сиділи, і заходилася щіткою розчісувати мені волосся! Я не стримався і гаркнув на неї. Не люблю сердитися на маму, але того разу я не просто розсердився, а розлютився. Поряд сидів Мартин, треба ж було довести йому, що я вмію показати, де межа… Мама втекла до кухні, але вже за двадцять хвилин повернулася з гарячим шоколадом і різдвяним тортом. Мартин захоплено присвиснув, та після того, що трапилося, мені було неприємним мамине частування. Я вже ледь не кинувся до холодильника за пивом. Навіть подумав: якщо немає пива, то я принаймні знаю, де стоїть Йорґенова пляшка віскі. На щастя, у Мартина все гаразд із почуттям гумору, і потім ми, звичайно, іще не раз потішалися з тої придабашки. Гадаю, Мартин перейнявся ще більшою повагою до моєї мами, коли я розповів, що вона викладає в Державній академії мистецтв. «Як тільки в нас з’явиться новий Пікассо, знатимеш, звідки він узявся», — сказав я йому. Після отого непорозуміння я й сам був зацікавлений підняти мамин авторитет.

Непроста справа описувати рідну маму, надто коли йдеться про вподобання чи погані звички. У мами характерна любов до лакриці, вона просто шаліє за нею. По всіх усюдах у хаті можна знайти лакричні льодяники, шабатурки з лакричними ласощами фірми «Фазер» та англійськими лакричними цукерками. Останнім часом, мама, щоправда, почала ховатися зі свою манією, бо ми з Йорґеном дуже серйозно поставилися до проблеми і докладали зусиль, щоб змусити її відмовитися від прикрої звички. Йорґен вважав, що лакриця сприяє підвищенню тиску (напевно, перебільшення).

Справа зайшла так далеко, що, купуючи в моїй присутності лакричні льодяники, мама брала з мене обіцянку нічого про це не казати Йорґенові.

Якщо ж сказати двома словами про мамин ліпший бік, то це — її добрий настрій, але тоді доведеться визнати і її слабкість — поганий настрій. Я зрідка стаю свідком якихось настроєвих нюансів поміж цими двома крайніми точками. Зазвичай вона в чудовому гуморі, але інколи хоч під руку не потрапляй. Тобто мама завжди в якомусь гуморі, штилю в її настроях не буває. Її улюблена фраза: «А тепер пограймо в карти перед сном».

А ось Йорґен. Він має лише 170 см зросту, рівний з мамою, тобто, як на дорослого чоловіка, статурою не надто вдався. Чимало хто вважав би це фізичною вадою, але в такому разі вона не єдина, бо Йорґен, до того ж, рудий. Він дуже білошкірий, ніколи не засмагає улітку, від сонця тільки червоніє і облазить, а рудий заріст у нього навіть на руках. Йорґен уважно стежить за модою, я б сказав, помішаний на моді. Не всі чоловіки мають на полиці в лазничці три дезодоранти та чотири види лосьйону після гоління. Не кожний зміг би вийти на люди в жовтогарячій куртці з верблюжої вовни з чорним шовковим шаликом на шиї. А Йорґен зміг би. І йому таке пасує!

А ще Йорґен працює слідчим у КРІПОС — Кримінальній поліції! Він постійно нагадує нам про свою професійну «обітницю мовчання», але не завжди вміє її дотримуватися. У кожному разі я вже кілька разів довідувався про деякі важливі деталі резонансних кримінальних справ ще до того, як вони потрапляли на шпальти газет. Він довіряє мені. Це — гарна риса. Йорґен знає, що я не плескатиму язиком будь-де.

Йорґен належить до того типу людей, які все про все знають, скажімо, де в кімнаті має стояти шафа, але до його слів не завжди дослухаються. Недавно ми були в меблевому супермаркеті ІКЕА і купили мені нову шафу на одяг (вони обоє з мамою уже давно буркотіли, що я розкидаю свій одяг по всьому будинку, однак це, м’яко кажучи, перебільшення, бо навіть шкарпетки моєї й духу не було на другому поверсі. Я там майже не буваю). Монтаж шафи зайняв усе пообіддя, а потім ще весь вечір ми встановлювали її у моїй кімнаті. Йорґен вважав, що шафі місце під стіною за дверима, однак я зовсім не поділяв його думки. Як на мене, шафа найліпше вписувалася в інтер’єр біля вікна, хай навіть виступаючи на півсантиметра з-поза стіни. Я нагадав Йорґенові, що мешкаю в цьому будинку набагато довше, ніж він. До того ж, навіщо мені шафа, до якої годі доступитися, якщо відчинені двері кімнати. Звичайно, усе зробили по-моєму, Йорґен загнівався й озвався до мене аж за добу, та й то з певним зусиллям волі.