Барбара Космовська - Буба

— Я працюю ночами, — перебила її мати, — тому можу собі дозволити. Як ти могла мене не попередити, наразити на таку ганьбу, завдати такого сорому?! — 3 маминих очей ринули потоки сліз.

— Але що сталося? — Бубі вривався терпець.

— Мовчи! — закричала мати. — Тобто — розповідай! — зажадала вона. — Поясни, будь ласка, чому ти так підло нас ошукала. Ти ж не ходиш до жодного ліцею! Ти брехуха! Донька відомої письменниці з незавершеною середньою освітою! — мати витирала накрохмаленою скатертиною то очі, то носа. — Я перевірила журнали в усіх класах. Навіть у четвертих! Ніде про наше прізвище навіть не чули!

— Ну, із четвертими все зрозуміло. Мені ще до них рости й рости, — бовкнула Буба. — Але в першому «А» про мене, мабуть, щось-таки знають.

— Вони навіть не знають, як ти виглядаєш. Я показала їм фото! Ніхто з учителів тебе на очі не бачив!

— Хвилиночку, а в якому ліцеї ти була? — Буба зморщила носа й напружено дивилася на маму.

— Як це — у якому? У твоєму. Ось, будь ласка, — вона відкрила записника з календариком і підсунула Бубі під носа. — Ось адреса. Що, не твій? На площі Вашингтона. Імені, здається, 303-ї Дивізії.

— Не мій, — спокійно відповіла Буба. — У тому, що на площі, були якісь літературні зустрічі з тобою. Рік тому. Мій — імені Костюшка, двісті метрів звідси, біля бібліотеки. А з ліцеєм імені 303-ї Дивізії в нього спільного лише те, що цей ліцей, як із пташиного польоту, видно з вікна нашої кухні.

Мама завмерла.

— Справді, Бубо? — запитання пролунало драматично. — Ти розумієш, що це значить? Що я знову можу повністю тобі довіряти! Ох, дитинко! — Буба опинилася в маминих обіймах, але перш ніж її притулили й обцілували, дівчині спало на думку, що в цій ситуації не все настільки смішно, як хотілося б зараз мамі.

Пообіддя було сонне й ледаче. Навіть жвавий останнім часом дідусь впадав у зимову сплячку, про що свідчило його гучне хропіння. Мати ходила по хаті знервована, у розхристаному халаті й шукала натхнення.

— Я ніколи не закінчу книжку під такий акомпанемент, — нарікала вона під дідусевими дверима. — Через це хропіння не напишу еротичної сцени на європейському рівні, — скаржилася вона чоловікові, який виявився байдужим до галасу й спокійно вправлявся перед дзеркалом.

— П-а, и-е, о-у, — відповів він їй, викрививши губи, показуючи ледь кривуватого зуба.

— Тобі ніхто не казав, що його треба вирівняти? — мама відкопилила чоловікові губу й зацікавлено глянула на зуб. Торкнула його пальцем.

— Ау-у-у! — залементував батько, не залишаючи сумнівів, що із зубом трапилося щось дуже серйозне.

— Твій зуб — твої проблеми, — прокоментувала мама. — Але не розраховуй, що по телебаченню тебе покажуть беззубого. Ну, хіба що в рекламі неякісної пасти, — додала вона, залишаючи батька з болючим зубом та іскоркою надії.

— Бубо, — мати увірвалася до її кімнати, — рятуй польський любовний роман від повної катастрофи! Придумай, що жінка повинна сказати закоханому чоловікові в певній, так би мовити, інтимній ситуації? Але це не може бути щось банальне!

,Буба глянула на маму квадратними від подиву очима.

— Не знаю, — відказала стиха, — я ще в такій ситуації не опинялася. Подзвони до Ольки. Вона таким займалася ще в ліцеї.

— Не обмовляй сестру, — обурилася мама й додала примирливо. — Олька напевне запропонує якісь заяложені фрази, а я шукаю чогось природного, чистого, нечуваної досі любовної пісні.

— Подумай про нас, — порадив матері батько. — Може, тобі спаде на думку якийсь витончений приспів. Колись, скажу я тобі, ти вміла співати.

— Колись? — у маминому голосі забриніла образа. — А вчора?

— Учора ми співали дуетом, але це не те, — сперечався тато. — Інша річ, що ти мене дивуєш. Запитуєш у Буби про такі речі…

— Про які? — матуся вочевидь прагнула посваритися. — Буба майже доросла й настав час із нею поговорити про… ці справи, еге ж, Бубо?

— Щиро кажучи, я збиралася повчити фізику.

— А й справді, доню. Якщо опануєш її, то світ тебе нічим не здивує, — переможно заявив тато.

— Більш доречною була б філософія, бо це — королева наук, — мама не соромилася банальних фраз, коли їй кортіло докинути свої п’ять копійок. У результаті вона забувала про причину суперечки.

— А може, мамо, у цій сцені, — Буба делікатно намагалася повернути її до попередньої теми, — спробувати обійтися без слів?

— Це книжка, а не порнофільм! — обурилася мама.

— Я мала на увазі, звичайно, опис почуттів, — не здавалася Буба.