Барбара Космовська - Буба

— Я так і подумала, — пані Віолетта замислилася про земляків на Сході. — Вальдеку, — звернулася вона до чоловіка, — ми теж повинні щось їй дати. Може, якусь косметику? У мене, наприклад, є крем, який мені не підходить. Або твій одеколон…

— Він теж вам не підходить? — підхопив дідусь тоном, сповненим зрозуміння.

— Вальдекові не підходить, — Маньчакова не встигла образитися, бо перейнялася долею поляків у Сибіру й важко розставалася з непотрібними речима. — Або той смугастий светр? — продовжувала вона дуже обережно.

— Дайте спокій, — дідусь почав швидше роздавати карти. — Їм, там у Сибіру, потрібні кожухи, а не светри!

— Кролячу шубу не віддам, — про всяк випадок попередила пані Віолетта, беручи карти.

— Я знаю, — дідусь уже підраховував очки й упорядковував масті. — Ця прив’язаність до тварин дійсно зворушлива й свідчить про ваше добре серце, — урочисто заявив він.

Маньчакова перестала замислюватися над дідусевими словами, щойно виявила відсутність винової масті.

— Але щось-таки мені перепало, — її щирість, без сумніву, пояснювалася прекрасним набором чирви.

— Е-е-е, — зневажливо поставився дідусь до гарних намірів Маньчакової. — Краще не треба. Вона лише вдає даму, їй буде прикро… Ну, і Павел неодмінно подбає про якісь подарунки.

— Ой, не знаю, не знаю, — у пані Віолетти на цю тему явно була власна думка. — Останнього разу він образився на нас через два дурних млинчики. А млинчики — це вам не кожух!

— Винова шістка, — озвався дідусь, поклавши край дружнім намірам Маньчакової, яка ладна була відкрити свою шафу перед гостею з Казахстану.

Буба за звичкою подумки посміхалася. У своїй уяві вона бачила, як бабця Рита, що користувалася виключно «Шанель № 5», нюхає одеколон Маньчака. Уявила також її, одягнену в екстравагантне пончо пані Віолетти та пілотку із чорного каракуля. І дійшла висновку, що ніхто не народжується Фелліні. Зате ним може стати кожен, хто вміє дивитися. Реконтруючи винову шістку, вона була впевнена в результаті гри. Особливо потому, як на полірованій поверхні дідусевого столу вгледіла, що в Маньчака повністю відсутні козирі, які могли б загрожувати їхньому чудовому шоломові.

— Не розумію, як це сталося, — зіщулилася пані Віолетта під грізним чоловіковим поглядом. — Ми ж завжди вигравали в них з такими картами.

Вираз Маньчакового обличчя був такий, немовби він щойно довідався про заслання в Сибір. Пан Вальдек у відчаї запхнув свого записника до кишені посткомуністичної куртки й насунув на очі капелюха.

— Когось ви мені нагадуєте, — дідусь не міг відірвати погляду від його кремезної статури.

— Певне, бубнового валета, — посміхнувся Маньчак усмішкою переможеного.

— А от і ні! Ви нагадуєте мені пана Перелку. Головного бухгалтера, який у тисяча дев’ятсот п’ятдесят шостому році запроторив свого сина до в’язниці. За розтрату, — вів своєї дідусь.

— Успіхи в грі вам шкодять, — відрізав сухо Маньчак. — Наступного разу ми вас так не скривдимо.

У кінці коридору замаячіла постать бабусі Рити, яка мовчки спостерігала за всією компанією. Пані Віолетта непомітно штурхнула чоловіка, й обоє заусміхалися найбільш співчутливою посмішкою, на яку лише спромоглися.

— До сві-да-ні-я, — голосно й виразно промовила Маньчакова.

— До сві-да-ні-я, — повторив Маньчак.

Здивована бабця лише через хвилину прийшла до тями.

— До свіданія, — відізвалася вона з бездоганною вимовою.

І в коридорі зробилося тихо.

— Дуже дивні люди, — заявила бабця, — але знаєте, що? Я відразу підозрювала, що це якісь репатріанти. А тим, кого так скривдили доля й Вітчизна, я ладна пробачити все!

Дідусь стояв у супермаркеті біля своїх улюблених полиць і захоплювався смаковим букетом шампанських вин. Буба перелякано помітила, що він сховався в тісному колі слухачів, і витягнути його з юрби шанувальників було неможливо. Наблизившись настільки, щоб скидатися на ще одну жертву переконливої оповідки пана Генрика, дівчина із жахом помітила серед пальт, кожушків та шубок, котрі оточили дідуся, знайому зелену куртку, у кишенях якої були не менш знайомі руки. Буба подалася геть, коли власник зеленої куртки серйозно поставив дідусеві запитання.

— Скажіть, чи на вашу думку, — звертався він до старенького, дивлячись на нього як на експерта в галузі алкогольних напоїв, — молода людина має право випити келих вина, чи навпаки, рекламу й дегустації серед молоді треба суворо заборонити?