Ізабелла Сова - Терпкість вишні

— Ми всі тебе розуміємо, старий, — поплескав його по плечі Ірек. — Не кожен хотів би зустрічатися з гумовою лялькою без мозку. Але тепер до неї нічого не доходить, тому ти мусиш почекати.

Якийсь час ми мовчали, розмірковуючи над важкою Травчиною долею. Але зрештою, Новий рік — це Новий рік. Треба виконати норму…

2.01. Старші на рік, ми прибираємо після новорічної забави, складаючи докупи клапті спогадів.

— Для цього, власне, існують друзі, — озвалася Мілька. — Щоб мати з ким обговорити спільні пережиття з минулого і з’ясувати, що саме відбувалося.

— А як було? — запитала Марія, одягаючи сапфірну піжаму з написом: «Не бійся дотягнутися до зірок».

— Гучно, — відказала Мілька, згрібаючи до пакета пластикові пляшки. — Крім того, Травку напав алкогольний смурняк, і він весь час патякав про якісь пазурі міфомана.

— А Ірек нарешті виліз із-під столу?

— Так, і випадково смикнув за шнур, скинувши собі на голову клавіатуру й два словники. До обіду він перебував у лікарні швидкої допомоги, а після обіду пересвідчувався, чи не зсунулася у нього пов’язка з чола.

— Ну і дуже придався салат Мільчиного тата, — додала Вікторія. — Декому вже о п’ятій ранку, — вона кинула на мене не позбавлений співчуття погляд.

— Я ніколи не пила тепле вино… — пояснила я, дуже знічена.

— Дай спокій, Вишне, адже ми всі скористалися з салату. Травка так навіть двічі.

— Треба визнати, що він виконав своє завдання, — похвалила я.

— Дякую, я перекажу це татові, — зраділа Мілька.

— А ти як погуляла? — запитала Вікторія.

— Сама не знаю, чекаю на думку гуру.

— Ну ти й незлецьки нарізалася.

— Не в тому річ. Просто я не знаю, як потрактувати цю ніч. Бо, з одного боку, я була з гуру, але, може, моя радість надто власницька, надто егоїстична. Понад те, ми хотіли побачити забаву на Ринку…

— І що?

— Не вийшло. За п’ятнадцять дванадцята гуру викликав таксівку. Вона приїхала, ми сіли. Гуру сказав адресу, а що забагато випив, то помилився. Тож ми проїхали п’ятдесят метрів від «Алхімії». Я заплатила, ми висіли, і, коли таксист від’їхав, я зорієнтувалася, що ми під «Сінґером».

— Ну і що?

— Вже не було шансів вчасно добратися до Ринку. Ну то ми зайшли до «Сінґера», бо чого ж було стовбичити на морозі. Гуру одразу зустрів знайомих із мандрівки до Гімалаїв, тож ми підсіли до них, і я навіть не знаю, коли вибило дванадцяту. Оговталася по другій.

— А гуру, напевно, валяється під столом і досі, — розмріялася Мілька.

— Так багато він не випив, — осадила її Марія. — Часом він і справді мусить понизити рівень енергії, бо інакше його розірве на атоми, але й не п’є стільки, щоб валятися два дні.

— Може, він не все тобі розповідає, — припустила Мілька.

— Може, ви зміните тему? — запропонувала Вікторія, відчуваючи назрівання конфлікту. — Травка хотів нам показати нову псевдосхідну накидку з пальмами, яку одержав від Ірекової бабусі.

Коли ми зайшли, Травка змагався з новорічним головним болем, водночас запекло сперечаючись з Іреком на тему телебачення.

— Ну як ти можеш жерти той віртуальний кисіль? Ти, людина, котра прочитала самого Голсуорсі.

— Це було давно, — пояснив Ірек, шпортаючись у шнурах під столом. — Тоді мене дратувало, що є люди, котрі реагують на проблеми цілком інакше, ніж моя мама чи сестра.

— Тобто як?

— Тобто притлумлюють, придушують їх у собі, вдаючи, що все о’кей. Уяви собі, що ти вмираєш від ревнощів. А в той же час куриш сигару і граєш на фортеп’яно веселу мелодію.

— У моєму випадку це неможливо, — визнала Мілька, — зважаючи на довжину нігтів.

— Стосовно телебачення, — озвався Ірек. — З нього можна дізнатися купу цікавих речей. Наприклад, учора Селін Діон сказала, цитую: cancer is never part of your vocabulary. [3] Слово «рак» не повинно бути частиною твого словника ( англ. ). Ті канадійці — страшенні невігласи. Не знаю, як ви, але я дізнався про значення слова «рак», коли пішов у старшу групу дитячого садка.

— Суспільство добробуту й безтурботності, — підсумувала Вікторія. — Певно, вони видають там спеціальні словники для вразливих. Без слів «рак», «біда», «старість» і «проминання».

— А сьогодні вранці, тобто о другій, — тягнув Ірек, — я дивився передачу про нас, молодь. Довідався багато цікавого. Приміром, про те, якими ми є. Ми, покоління, народжене під час військового стану.

— І якими? — запитала Марія, рік народження вісімдесят другий.

— Ведуча сказала, що росте покоління зорієнтованих на споживання егоїстів, котрі бояться справжніх сув’язей.