Петер Хьоґ - Тиша

Вулиця Кампмансґаде була сиза від морозу. Але коли він ступив на хідник, на нього впав пронизливий промінь сонця. Світ усміхався йому. Він капнув краплину чистої води в отруєну криницю смутку, перетворивши її тим самим на цілюще джерело. Як дуже влучно написав Максим Горький про великого клоуна-дресирувальника Анатолія Анатолійовича Дурова.

Він хотів був побігти, та ледве не впав. Він нічого не щ уже двадцять чотири години. На розі з Фарімаґаде була чи то крамничка, чи то лотерейний кіоск; він насилу відчинив Двері.

Крізь розставлені на полицях віялом порнографічні журнали він міг спостерігати за вулицею — вона була порожня.

До нього підійшов продавець. У Каспера зоставалася ще одна купюра в кишені, йому слід було б купити колу і сандвіч, але він знав, що не зможе їсти, зараз не зможе. Замість цього він купив лотерейний білет — на одну восьму частину номіналу у разі виграшу.

На протилежному боці вулиці з’явилися ченці. Вони бігли, але якось нерішуче — обидва ще не отямилися від того, що сталося. Вони роззиралися навсібіч. Старший говорив по мобільному телефону, здається, зі своєю матір’ю. Потім вони сіли у велике «рено» і від’їхали.

Каспер почекав, поки на зупинці біля залізниці зупиниться автобус. Тоді перейшов Фарімаґаде.

Пасажирів було багато, але він знайшов вільне місце на задньому сидінні і забився в куток.

Він знав, що насправді не дістав ніякої реальної переваги. Йому бракувало музики, чогось остаточного. Він почав наспівувати. Жінка, що сиділа поруч з ним, відсахнулася. Та хіба можна було на неї ображатися? Він співав фрагменти з початку Токати ре-мінор. Не тієї, доричної, а написаної Бахом у молодому віці. Він намацав лотерейний білет. Данська державна лотерея — явище дивовижне. Виграші великі. Шанси виграшу — один до п’яти. Відсоток виплат — шістдесят п’ять. Одна з кращих лотерей у світі. Лотерейний білет був утіхою. Маленьке компактне поле надій. Маленький виклик всесвіту. Цим лотерейним білетом він провокував Всевишнього. Щоб він продемонструвавши існує він насправді. Щоб виявив себе у вигляді виграшу. Посеред безрадісної статистичної квітневої неймовірності.

Для звичайного слуху й свідомості Копенгаген з усіма своїми передмістями розкинувся в горизонтальній площині в різні боки від центру міста. Та Касперові завжди здавалося, що місто розташоване на внутрішньому боці воронки.

Вгорі, біля краю, там, де світло, і повітря, й морський бриз, що шелестить у кронах дерев, розташовані Клампенборґ і Селлеред, ну й, можливо, Хольте й Вірум. Уже біля Баґсверда і Ґладсаксе починається спуск, а десь у глибині міститься Ґлоструп. Над пустелями його скромних одноповерхових котеджів розлягається клаустрофобічна луна. Ґлоструп й Відовре — це переддверя Амаґера, а там уже й зовсім починається фанова труба.

Знаменита польська черниця Фаустина Ковальська якось сказала, що коли старанно молитися, то можна і в Пеклі влаштуватися з усіма вигодами. Раніше Каспер завжди гадав, що ця свята казала так, бо ніколи не бувала в Ґлострупі. Тепер він прожив тут шість місяців. І полюбив це життя.

Він любив гриль-бари. Танцювальні школи джитербагу. Юних послідовників «Ангелів пекла». Похоронні бюро. Ковбасу для смажіння у вітринах м’ясних крамниць. Дисконтні магазини. Незвично освітлені палісадники. Екзистенціальний голод на обличчях, які траплялися йому на вулицях, голод на сенс життя — йому самому це було не чуже. Й іноді це пізнавання цілковито протиприродно робило його щасливим. Навіть зараз, на краю прірви. Він вийшов з автобуса на головній вулиці Ґлострупа, неймовірно щасливий, але страшенно голодний. Так далі тривати не може. Навіть Будда й Ісус постались лише тридцять-сорок днів. І потім казали, що більше — це вже не смішно. Він зупинився біля китайського ресторану на розі Сіеставай і непомітно зазирнув усередину. Сьогодні працювала старша дочка. Він увійшов до ресторану.

— Я прийшов попрощатися, — сказав він. — Отримав запрошення. З Бельгії. Цирк Карре. Вар’єте «Зебрюґґе». Потім американське телебачення.

Вона схилилася над барною стійкою.

— Наступної весни я приїду по тебе. Я куплю острів. Поблизу від Рюу Кюу. Побудую для тебе пагоду. Біля дзюркотливого джерела. Біля порослих мохом скель. Досить стояти біля фритюрниці. Ми дивитимемось, як сідає сонце, а я імпровізуватиму.

Він схилився до неї і заспівав: