Иван Кочерга - Алмазне жорно

Пауша.Як чотири! Адже ж залишався тільки один.

Пшепюрковський.Здається, пана чесника там не було, полічити, скільки там залишилося гайдамаків. Не встиг я прочитати «раter noster» [15] Молитва «Отче наш». як сім шабель звилося над моєю головою. Ну, звичайно, що думати було нічого — пришилося помилувати мого гайдамаку, що я тримав за списа, та вчинити шляхетну ретираду. (Вихиляє кубок). Так ось які бувають пригоди, пане чеснику. Це вам не Варшава. Доводиться і тікати, коли треба, але шляхетно (піднімає пальця), з гонором.

Пауша(регоче). Як, помилувати гайдамаку! Адже ж не пан їх тримав, а вони пана.

Пшепюрковський(наливає кубки). Адже ж пан чесник бачить, що я, хвалити бога, живий, а гайдамакам стинають голови в Кодні. Значить, ясно, хто кого тримав. А в мене такий звичай — чи взяв, чи не взяв, аби на моє стало.

Зразу чути ще два постріли.

Пшепюрковський(стурбований). А! Га! Що таке? Може, гайдамаки? Пане Вержбента, зараз же дізнайтесь, що таке.

Капрал виходить.

Стеся(ламає руки). Боже великий! Яка пекельна мука…

Капрал(хутко вбігає, радо). Забили гайдамаку, пане коменданте! В голову — не дише.

Стеся(скрикує). Ах! Остапе, Остапе… Ні, ні, цього не може бути.

Пшепюрковський. А! То тут, здається, ціле кубло гайдамацьке. Спільники, жінки лотроаські! Зараз же замкнути всі двері! Взяти цю жінку!

Жовніри підходять до Стесі.

Стеся(гнівно відштовхує їх). Геть! Я вас не чіпаю, гвалтівники, душогуби прокляті!

Пшепюрковський.А, то вона ще й комизиться. А нум, пане Птушинський, подивіться, чи є в неї білет.

Стеся(підводиться і хоче йти з хати). Це якесь прокляття. (Їй страшно, вона нічого не чує, не тямить). Де дітись, куди бігти… неначе справді те жорно… (хапається за серце) навалилося на бідне моє серце… і давить… давить важким тягарем… (Хитається). Скоріш туди… на свіже повітря. (іде до дверей).

1-й шереговий(зупиняє її за руку). Хіба ти не чуєш, що сказав пан комендант? Білет маєш?

Стеся(отямившись, гнівно). Геть! Ніякий пан комендант не має права затримати мене. Маю листа від старости іллінського і судді Дубровського. (Нервово виймае листа з печаткою і показує шереговому).

Пшепюрковський(якому 1-й шереговий передав листа). Та невже! Дивись, яка пишна персона. (Розглядає листа). А чого це панна добродійка була на тім боці, в Борисполі?

Стеся(згорда). Це вже моє діло. Зараз же пустіть і верніть мого листа.

Пшепюрковський.Твоє діло? А накладати з гайдамаками теж твоє діло?

Прозка(втручається). Дозвольте доповісти вельможному пану, вона тут весь час радилася з тим гайдамакою, все балакала про якогось музику в Таращі.

Пшепюрковський.Ось воно що! А нум, пане Птушинський, беріть її за ручки та ведіть до війта, нехай посидить там із тиждень, а ми поки розпитаємось, що в неї за справа.

Стеся(перелякана). Ні… ні… ви не зробите цього… ви не зробите… я мушу зараз їхати далі… від цього залежить життя людини… чуєте, життя!

Пшепюрковський.Пане Птушинський! Жовніри беруть Стесю під руки.

Стеся(виривається і кидається до Пшепюрковського). О, благаю вас, пане коменданте… я не можу гаяти часу… я не можу марнувати жодної хвилини… (Кидається до ніг Пшепюрковського). Благаю вас, мій ласкавий, мій вельможний пане!

Пшепюрковський(до жовнірів). Зараз же одвести її до війта і стерегти до мого приходу.

Жовніри беруть Стесю.

Стеся.То будьте ж ви прокляті, гвалтівники, кати, душогуби! Нехай перша дівчина, яка вас побачить, плюне вам у вічі. (Жовніри виводять Стесю). Нехай рідна мати зречеться вас і ніхто не подасть вам напитись, коли ви будете здихати!

Пшепюрковський(сміється). Ще й сама поцілуєш, голубочко, лайся не лайся, а з цілим пір'ячком ти від мене не вийдеш. Ну, то рушаймо й ми. Ходім, пане чеснику, бачите, як треба поводитись із гайдамаками. Субординація, пане!

Іде до дверей, за ним Пауша, Лозка і всі жовніри.

Корчмар(жахається). Пшепрашам вельможного пана. А хто ж мені платитиме за вино?

Пшепюрковський(грізно). Що таке! А ти знаєш, пся віро, пуста воронко, горілчана затичко, що роблять з тими, хто переховує гайдамаків? Так ти хочеш, щоб я тебе і твою погану корчму, сто дяблів і чотири біса, в Кодню спровадив! (Корчмар тремтить). А нум, пане Вержбенто, — беріть його мерщій за хавки.