Владимир Винниченко: Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?

Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...

Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина ма красу, а звiр її не зна . От i все. Ви мусите звiра в собi вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас . Є, мiй Бiлий Медведю, !.. Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чу в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вiльним i гарним. Чу те? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не зна те. Медведю, дорогий. Бiлий. (Ста на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?

Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.

Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?

Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...

Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чу те таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?

Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я чую тiльки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона зна ?

Снiжинка. А вона це чу ? Чу ?

Корнiй. I вона чу ... А може, й не чу ... Може, й я нiчого не чую... Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.

Снiжинка. Лесика вже нема . Зв'язь порвано.

Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й сть...

Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю... Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...

Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.

Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...

Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку, яка раптово пiдвелася, зупиня ться i якийсь мент не може нiчого сказати. Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:

- Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя). Так, значить, дл цього виманили з дому?

Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...

Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?

Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!

Рита. Ви зна те, що там? (Показу на свою хату).

Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.

Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?

Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!

Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись). Але Бiлий Медвiдь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це зна те?

Корнiй. А, лишiть це!.. Iди, Рито, до себе...

Рита. Я в себе. Може, комусь iншому треба йти до себе.

Снiжинка. Я пiду зараз, не бiйтеся. Бiлий Медведю, ви хотiли трохи прогулятися? Ходiм разом.

Рита. Бiлий Медвiдь, добродiйко, нiкуди не пiде!

Корнiй. А, Рито, ну навiщо так? Схочу й пiду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.

Рита (сильно). Нi, ти не пiдеш! Чу ш?

Корнiй. Я пiду, i вже... От i сть... (Хоче йти одягатись).

Рита (якийсь мент мовчить, раптом кида ться до нього, хапа за руку i благаючим голосом говорить). Нiю, останься... Завтра пiдеш, куди схочеш... Куди схочеш i з ким схочеш... Сьогоднi зостанься, прошу... Нiю!

Корнiй. Я на пiвгодини... У мене голова болить.

Рита. Завтра... Сьогоднi зостанься... Останнiй вечiр. Я розумiю все... Чу ш? Зроби те, що останнiй раз прохаю...

Корнiй (вага ться). Я на десять хвилин...

Рита. Завтра, завтра.

Снiжинка. Ви йдете. Медведю?

Корнiй. Нi, Снiжинко, я, мабуть, зостанусь.

Рита (люто до неї). Добродiйко!..

Снiжинка (виходячи). До завтра, Медведю.

Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!

Корнiй. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, менi голова болить... Я не можу цих крикiв... Пусти мене трохи пройтись, я сам пiду... Я не можу... Я мушу вийти.

Рита. Нi, ти не пiдеш... Ти не пiдеш... Чу ш? (Бачачи, що Карнiй хоче йти до пальта, вона знов хапа його за руку). Нi! Не ходи...

Корнiй (рiшуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...

Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!

Корнiй (рiшуче). Нi. Я хочу пiти й пiду... От i вже. Пусти.

Рита. До Снiжинки?

Корнiй. То мо дiло. От i сть. Iду, куди хочу. Велiть менi нiхто не може. I вже. Пусти.

Рита (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.

Корнiй. Це все одно... Я хочу пiти пройтись...

Рита (чудно зазираючи йому в лице). Ти iнакше вже став говорити... Iнакше.

Корнiй. Я говорю, як говорю... Пусти ж...

Рита. А як писав мене i Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стрiпнувшись). Корнiю, не ходи! Не ходи, чу ш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я вiзьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, ще бiльше "рисочок" Нi-нi, я не смiюсь, я серйозно. Ось подивись в мо лице... Ну, подивись же... Правда, ?