Эрик Ларсон - Постріл із глибин

У своєму журналі він не записав назву того лайнера, але відомо, що це був «Арабік», лайнер компанії White Star — тієї самої, якій належав «Титанік».

За годину, десь близько першої дня, Швіґер побачив іще одну ціль: попереду по правому борту.

Він приготувався до атаки. Цього разу він обрав торпеду новішої моделі G6, а глибину задав у 3 метри (або 10 футів). Торпеду запускали з відстані в 300 метрів. Вона влучила в корпус приблизно під передньою щоглою, і ніс зразу почав занурюватися, хоча й не потонув. Екіпаж швидко втік на шлюпках, і Швіґер сплив на поверхню.

Корабель виявися британським фрахтівником під назвою «Центуріон» водотоннажністю близько 6000 тонн. Власник судна — та сама компанія, чий фрахтівник Швіґер уже потопив того дня.

Знову почав збиратися туман. Швіґер не хотів залишати кораблеві шанс на порятунок і запустив іще одну торпеду, щоб «напевне затопити». Ця торпеда теж вибухнула, і Швіґер почув характерне шипіння, з яким повітря виривається з-під корпуса під тиском води. Командири підводних човнів вважали цей момент найбільш приємним. Капітан-лейтенант Форстнер у своїх мемуарах описував цей звук, коли повітря «з пронизливим свистом виривається з усіх отворів, наче гуде парова сирена. Яке чудове видовище!» Ця мить часто ставала останнім видихом для судна — вода заповнювала котельні, призводячи до завершального вибуху. У повітря здіймалася хмара пари та сажі, яку командири субмарин називали «чорною душею».

Швіґер не став чекати, доки корабель зникне під водою повністю. Туман ставав дуже щільним, і о 14:15 субмарина занурилася та стала на курс, який мав вивести U-20 далеко в море, щоб вони могли безпечно перезарядити батареї та поміркувати, як діяти далі.

Перед Швіґером постала необхідність приймати рішення: пальне в нього закінчувалося, як не дивно, а він ще мав вийти в призначену йому зону полювання коло Ліверпуля. Туди ще день дороги.

Увечері в четвер Теодейт Поуп та Едвін Френд сиділи у своїх шезлонгах, насолоджуючись гарною погодою та синьою далечиною. Вони не були парою, але майже весь свій вільний час Теодейт проводила в компанії Френда. Сидячи на палубі, він уголос читав книгу Анрі Бергсона «Матерія та пам’ять», опубліковану в 1896 році. Загалом у цій книзі йшлося про взаємодію розуму й тіла. Берґсон, у минулому президент британської Організації з вивчення психічних явищ, схилявся до думки, що після смерті людини у світі залишається певний елемент її особистості.

Теодейт теж була членом цієї організації, заснованої в Лондоні 1882 року [464]. І заснували її не божевільні й так звані медіуми, а філософи, письменники, вчені та журналісти, які намагалися дотримуватися чітких наукових принципів у вивченні паранормальних явищ. До цієї організації також належали десятки видатних науковців та літераторів, серед яких були Герберт Веллс, Марк Твен, Вільям Джеймс та Олівер Лодж, відомий британський фізик, який у вересні 1915-го втратить сина на війні й решту свого життя проведе в спробах зв’язатися з ним через завісу смерті. Іноді Теодейт допомагала Лоджеві та Джеймсові вивчати місіс Пайпер, медіума, з якою Джеймс провів 75 сеансів. Її очевидний дар перешкоджав намаганням Джеймса спростувати її здібності, і врешті-решт він повірив, що вона справжній медіум. «Якщо ви хочете заперечити закон, за яким усі ворони чорні, не треба намагатися довести, що вони всі не чорні, достатньо довести, що лише одна з них біла. Моя біла ворона — місіс Пайпер» [465], — цей вислів Джеймса став відомим.

Теодейт також брала участь у сеансах і без Вільяма Джеймса. У своїх неопублікованих мемуарах вона описує, як у 1909 році проводила сеанс із іншим відомим медіумом, Евсапією Палладіно: під час сеансу власний капелюшок Теодейт раптово піднявся над її головою та опустився на стіл просто перед нею [466]. Згодом буде отримано підтвердження того, що Палладіно була надзвичайно талановитою шахрайкою.

У тридцять років Теодейт серйозно зацікавилася вивченням розумових сил та окультних наук. У 1900-му — їй було 33 роки — вона вперше прочитала декілька випусків журналу «Записки Організації з вивчення психічних явищ», у яких публікувались матеріали досліджень випадків, які, можливо, були пов’язані з привидами чи «виживанням» — так в організації називали життя після смерті. Саме в цьому журналі у 1912 році Зигмунд Фройд опублікував свої перші детальні формулювання теорії про підсвідоме мислення. Теодейт вступила в організацію у 1904-му і вже невдовзі почала допомагати Вільямові Джеймсу в його вивченні феномену місіс Пайпер. (Брат Джеймса, Генрі, попри те що написав із десяток оповідань про привидів, наприклад «Поворот гвинта», зневажав спіритуалізм і всі паранормальні явища.) У 1907-му, коли Теодейт виповнилося сорок, вона брала участь у заснуванні нового інституту з вивчення психічних явищ у Нью-Йорку, а також вклала в справу 25 тисяч доларів (понад $600 тисяч у сучасному еквіваленті) [467]. Її супутник Едвін Френд працював редактором інститутського журналу, аж доки не стався доволі земний конфлікт щодо того, які саме статті друкувати.