Эрик Ларсон - Постріл із глибин

Кларк та його спільники знайшли електричні дроти, зняли з них ізоляцію та протягли по підлозі. Потім хлопці лягли й почали чекати.

На борту було багато пацюків, і вони спричиняли проблеми. Рівно за рік до того в одній з кімнат загального користування сталась невелика пожежа через те, що пацюки згризли ізоляцію з електричних дротів у стіні і два дроти торкнулись один одного [185].

Хлопчаки в захваті чекали. Скоро з’явилися пацюки та попрямували своїм звичним шляхом через кімнату, не підозрюючи про дроти на підлозі. «Звісно ж, їх убило струмом, — розповів Кларк. — Отак ми й розважалися. То був вечір п’ятниці». Цікаво, що пізніше Кларк стане преподобним Кларком.

Ще тієї ночі талісман судна кіт Дові, названий на честь попередника капітана Тьорнера, втік з корабля та зник. Може, через професійну образу, а може, через якесь інстинктивне передчуття.

Капітан Тьорнер також сходив на сушу того вечора. Він ходив на Бродвей, у театр «Гарріс» на 42-й вулиці [186]. Там у виставі «Обман» його племінниця, перспективна актриса Мерседес Десмор, грала головну роль. Після вистави Тьорнер також задовольнив свою жагу до німецьких страв, завітавши в Lüchow’s на Східній 14-й вулиці, 110, — звідти до доків «Кунард» було рукою подати [187]. Вечеряв він у залі Нібелунгів під акомпанемент оркестру з восьми інструментів, який грав віденські вальси.

Того вечора у квартирі своєї сестри Чарльз Лоріа показував книгу Діккенса та малюнки Теккерея сестрі та її чоловікові, а також розповідав, навіщо везе малюнки в Англію [188].

Він придбав книги у 1914-му в дочки Теккерея Леді Річі та його онуки Естер Річі в Лондоні. Заплатив він тоді вигідну ціну в 4500 доларів, адже знав, що в Америці зможе їх продати в п’ять чи шість разів дорожче. Але, щоб отримати найвищу ціну, він має подати малюнки в більш привабливій формі. Саме тому всі малюнки об’єднали у два альбоми, розмістивши по одному малюнку на кожній сторінці. Зараз же він планував помістити деякі малюнки в окремі рамки, а деякі об’єднати по три та чотири в серію й зробити книги з повними левантськими палітурками. Головне, для чого він їх віз до Англії, — ще раз показати малюнки Леді Річі. Він також планував попросити її зробити до кожного малюнка примітки. Так справжність малюнків буде підтверджено ще раз, і вони стануть іще цікавішими для покупців.

Він не відчував ніякої провини через те, що так мало заплатив Леді Річі за малюнки. Саме так працює бізнес, особливо якщо продавець хоче зберегти інкогніто, як у випадку з обома дамами. Вони наполягали, щоб факт продажу малюнків залишався у таємниці якомога довше, а також заборонили йому продавати їх у Британії. Лоріа міг запропонувати малюнки тільки американським покупцям, і навіть у такому випадку без зайвого галасу та реклами. Леді Річі й досі страждала від непередбачуваних наслідків попереднього продажу малюнків через лондонського перекупника, який рекламував їх у неприйнятний для родини спосіб, що призвело до неприємної уваги з боку суспільства та коментарів.

Сестра разом із чоловіком роздивлялися малюнки «у захваті та з великою цікавістю», згадував Лоріа. Чоловікові особливо сподобався малюнок під назвою «Карикатура на Теккерея власною особою на дивані у старому клубі “Гаррік”», а також серія з шести ескізів з «неграми та їхніми дітьми» на веранді невеличного будинку. Останні Теккерей намалював під час поїздки на південь Америки у 1850-х роках.

Після огляду Лоріа заховав книгу та малюнки у свою велику валізу та замкнув її.

Десь у місті пасажирка на ім’я Альта Пайпер, що часто плавала цим рейсом, проводила неспокійну ніч у готелі [189]. Вона була дочкою Леонори Пайпер, відомого медіума, яку в усьому світі знали як Місіс Пайпер. Вона була єдиним медіумом, якого Вільям Джеймс, один із перших гарвардських психологів та — іноді — дослідник парапсихологічних явищ, вважав справжнім.

В Альти, здавалося, проявився талант матері, адже, як вона розповідала пізніше, протягом усієї ночі в п’ятницю голос у її голові казав: «Якщо ти зайдеш у свою каюту, уже ніколи звідти не вийдеш».

За відплиттям субмарини Вальтера Швіґера пильно стежили — здалеку.

У Лондоні, за два квартали від Темзи, поряд із плацом Кінної гвардії, була п’ятиповерхова будівля з фасадом, викладеним світлим каменем та цеглою кольору віскі [190]. В Адміралтействі всі знали цю будівлю як «Олд Білдинг», або О. Б. для зручності. І набагато менше людей знало про секретну роботу, що йшла в одному з коридорів цієї будівлі, у декількох кабінетах, розташованих коло Кімнати 40. Тут була Таємниця, або Святеє Святих, функції якої були відомі тільки її обслузі та дев’ятьом керівникам, серед яких були Перший Лорд Черчилль та адмірал Джекі Фішер, який у квітні 1915-го повернувся в Адміралтейство як Перший Морський Лорд, права рука Черчилля. Фішеру було 72 роки, і він був на три десятки років старший за свого керівника.