Андрій Цаплієнко - Книга змін

Він був схожий на танк. Його гусениці важко й байдуже перевертали вкриту інеєм землю. Двигун випускав пасма смердючого диму. Але замість башти він мав дуже дивну конструкцію, що скидалася на ракетну установку з кількома пусковими блоками. Те, що це якась потужна зброя, стало ясно з першого погляду. Бійці на дзвіниці нервово зашепотілися.

— Що це? — запитав Мозес.

— Не знаю, — похитав головою Апостроф.

— Я знаю, — зауважив Леопард. — Ця фігня крутіша від атомної зброї. Це «Град» та вогнемет, два в одному, як то кажуть. Залповий термобаричний вогнемет. Випалює все.

— Весело, — сказав невеселим голосом Мозес. — І до наших позицій може дістати?

— Легко, — відповів командир.

— А що ми можемо? — питання Апострофа явно адресувалося самому собі. — А ми можемо це тільки відзняти й показати всьому світові, чим нас росіяни спалюють.

Він засунув руку в розгрузку й дістав звідти маленьку камеру в прозорому чохлі, схожому на похідну мильницю. Камера легко кріпилася на шоломі, для чого, власне, там було передбачено кронштейн, і Апостроф приєднав до нього чохол одним легким рухом. Боєць намагався не надто рухати головою, щоб картинка виходила чіткішою та стабільнішою.

Гігантська установка була російською. На озброєнні української армії не було таких систем, і тому в розвідників не лишалося сумнівів, звідки сюди затягли гусеничного велета.

З плямистого джипа вийшло двоє в російському камуфляжі. Один, залишивши автомат у машині, попрямував до будівлі головного монастирського храму.

— Ждите меня здесь! — гукнув він іншим двом екіпажам. — Оставайтесь в машинах! А ты? Николаич, куда?

Той, кому це адресувалося, поспішав до люка бетонного колодязя, що з нього недавно вибрався Леопард із двома бійцями. Другий сепар — чи, може, й не сепар зовсім, а російський офіцер — витяг із розгрузки круглу гранату, розтиснув гострий метал вусиків і, зірвавши кільце, кинув у відкритий люк. Через п’ять секунд пролунав гучний вибух, а над люком виросла хмара диму та пилу.

— Зачем это ты, Николаич?

— Береженого, майор, Бог бережет.

Мозес перехрестився. Бійці на дзвіниці перезирнулись. I без слів було ясно, що він молиться, аби хлопці в колекторі вижили. І не викрили себе.

Той, кого назвали Ніколаїчем, повернувся до машини.

— А ты почему автомат в машине оставил? — крикнув він товаришеві, який уже був біля входу до церкви.

— Так ведь в храм с оружием нельзя, — відповів той.

Мозес кивнув, ніби на знак згоди, і водночас міцніше стиснув свій автомат.

Майор у російському камуфляжі зайшов до храму й наблизився до вівтаря. Він тричі квапливо перехрестився і пройшовся храмом, кришачи розбиті шибки міцними підошвами черевиків. Він нібито обирав перед кожним кроком, куди ставити ногу. У його рухах було щось від великої свійської птахи, яка розгрібає лапою траву в пошуках розсипаних зерен. Схожості з куркою додавали довга шия та порівняно маленька голова, що гойдалася в такт обережним крокам. Чоловік-птах походив під головним куполом і повернувся до вівтаря. Його погляд пройшовся іконами, з яких на нього дивились уважні очі святих, і раптом зупинився на важкому свічнику. Він лише кілька секунд роздумував, а потім швидко вискочив у монастирський двір.

Майор підтюпцем підбіг до машини і, схопивши автомат, пересмикнув затвор.

— Что случилось? — спитав Ніколаїч.

— Здесь кто-то есть, — відповів майор. — Свечи пахнут дымом. Свежим дымом.

Ніколаїч злегка напружився і подивився на дзвіницю. Але розвідники добре замаскувались, і з землі їх видно не було.

— Так давай свалим отсюда, пока не поздно, — Ніколаїч запропонував рішення, що лежало на поверхні.

Майор, не замислюючись, відхилив цю пропозицію.

— Нельзя. Если здесь кто-то есть, мы должны убедиться, что он не видел нашу лялю.

І він кивнув на установку.

— И сделать так, чтобы о чей никто не знал, понял? — додав.

— Понял, что тут непонятного, — погодився Ніколаїч.

Із дзвіниці було добре видно, як із машин виходять люди і швидко оглядають свою зброю.

— Їх вісім, нас троє. Що будемо робити? — пошепки спитав Мозес командира.

— Їх більше. Почнемо стріляти, нас почують в укріпрайоні. І впіймають, як тих зайців.

Сказавши це, Леопард подивився на Мозеса. Він досить довго був на цій війні, щоб зрозуміти, як противник запідозрив недобре. І Мозес це теж розумів. Але не почув від командира й слова докору.