Віктор Смирнов - Тривожний місяць вересень

Другий номер ставить триногу за лозняком, вони починають закріплювати кулемет, морочаться з гвинтами наводки. Часом вони мерзлякувато пересмикують плечима, голосно ляскають себе долонями по боках, підстрибують.

Тепер усе стає ясно. Горілий дасть змогу зайти в річку підводі та «яструбкам», які його супроводжують. Води стало багато, й ті, хто ховається під брезентом, змушені будуть повставати, виказати себе.

Отоді, напевне, й заговорить станкач. А позаду глухарчан стане заслон із чотирьох автоматників. Горілий хоче майстерно розіграти цю фінальну сцену, блискуче показати свою перевагу. І справді пастка хитромудра й образлива для «яструбків». Задум Глумського перетвориться на щось безпорадне й безглузде. Ото вже Горілий познущається досхочу, перш ніж потопить наших у Інші…

Молодець, отаман. Ясно, чого тебе так беззаперечно слухаються бандюги, дарма що маєш тонкий і писклявий голосок. Проте найкращі воєнні задуми може зіпсувати яка-небудь маленька неув’язка. Випадковість. Хоча б кулемет на пагорбі.

Звіримо ж наші плани, отамане!

Один бандюга, нарізавши лози, підчищає дорогу коло броду. Горілий знав, що дрібний дощ не встигне змити всі сліди. До чого ж передбачливий!

Мене аж тіпає, так морозить. Мерщій би. Чи здогадається голова, що Кріт не просто втік, а зрадив нас?

Сіє дрібний дощик. Кілька березових листочків, що зірвалися з гілля, прилипли до кожуха МГ.

Двоє кулеметників на тому березі й досі вовтузяться коло триноги. Крутять стволом, перевіряють сектори, намічають орієнтири. Другий номер — маленький, щупленький. Це, очевидно, Семенко. Не слід було б тобі прилаштовуватися другим номером, Семенко. Я не зможу віддячити тобі за погаслий ліхтарик.

Кулеметники сховалися за кущем лози, але переді мною вони мов на долоні. Жовта піщана смуга панорамно розвертається з висоти. Мокрий пісок здається щільним, твердим, на ньому звивисті смуги дрібних барханів. Тягну до себе МГ. Який же бо важкий! І як я тягав його раніше? Переставляю на нову позицію, дулом до річки.

Станкач треба знищити в першу чергу, інакше під його прикриттям Горілий із дружками зможе перейти бродом на той бік. А без станкача бандити будуть притиснуті до річки. За острівцем верболозу, де вони ховаються, метрів на сто тягнеться відкритий луг. Може, нам пощастить охопити той острівець! Тоді Горілий нікуди не дінеться.

Оглядаю через приціл позицію станкача. Треба не забути взяти трохи вище, адже стріляю через річку.

Біля шляху пожвавлення. Горілий поплескав Крота по плечу. Видно, сторгувалися. Усі п’ятеро, бандити і Кріт, прямують до верболозу, ховаються в ньому. Тепер буде тихо, аж поки не з’явиться підвода. Почалася гра. Тепер кожен — мисливець. І кожен — дичина.

Чекати — нема нічого гіршого. Тільки-но довкола все завмерло, очікуючи, розболілася рана. Пішла у хід тупа ножівка. Вжиг-вжиг. Голова так і хилиться, щоб уткнутися у зігнутий лікоть. Звиваюся в шинелі, намагаюся розігнати кров у жилах. Нічого, витримаємо! Згадай Дубова: вісім ран, а й досі воює.

Сіє дрібний дощ. От як обірвалося бабине літо, на самісінькій маківці поїхало до зими, не діждалося Михайлового дня. Усе стихло під холодним дощем. Темно-зелене, подекуди синювате й бузкове пасмо бору, добре промитий смарагдовий луг з очицями бакаїв, що дивилися з-за осоки у мутне небо, безлюдна смуга дороги, сивий верболіз на березі Інші, що поблискував сріблом, темна, каламутна річка, геть уся в жовтих цяточках листя, що пливло по ній, широка піщана смуга.

Яка мирна осіння картина. Невже настануть дні, коли все це буде тим, що є,— тиша нікому не здаватиметься обманливою, передгрозовою, кущ лози стане просто кущем лози, а не орієнтиром, пагорб — пагорбом, а не панівною висоткою, річка — річкою, а не природною перешкодою?

Мерщій би!

Попереду йде Глумський, впізнати його неважко. Горбатий карлик із карабіном під пахвою. За ним Лебідка тягне довгу сноповозку, полудрабки якої вкрито брезентом. На сноповозці Маляс. Карабін у нього за спиною, в руках віжки.

Може, твоя хитрість і вдалася б, Глумський. Але у верболозі — Кріт. Він не просто дезертирував, він зрадив тебе, голово. Він усе обміркував. Тобі плисти за водою, а йому весь вечір рахувати на рахівниці.

Сноповозка скрипить, поволі під’їжджаючи до Інші. Я жду. Тримаю руки на грудях, грію, заспокоюю їх. Нехай віз під’їде до верболозу ближче.

Весь кожух МГ у березовому листі. Серце стукотить прямо в долоню, що гріється під шинелею. Стукотить важко і часто, як танковий дизель. Віз наближається. Я обережно виймаю долоні, наче вони ось-ось розсипляться, розлетяться на дрібні скалочки. Хукаю на пальці.